В ім’я Покрови Пресвятої Богородиці

Покров-омофор, яким Матір Божа захистила жителів Царгорода від ворогів, став одвічним символом її невпинного заступництва за увесь рід людський. Недарма свято Покрови є одним з найшановніших і найулюбленіших серед християн. На знак відданості своїй покровительці Пресвятій Богородиці Діві Марії цього дня освячувалося багато новозбудованих храмів, що діставали наймення Покровських.

Церковна статистика Київської єпархії ХІХ – початку ХХ століття засвідчує, що найбільш поширеними тут були якраз Покровські церкви. Таку назву мав кожен шостий храм на теренах губернії. І Радомишльщина не була винятком

У 1913 році з-поміж 28 церков, що діяли в населених пунктах теперішнього Радомишльського району, п’ять носили ім’я Покрови Пресвятої Богородиці.

Однією з найдавніших серед них вважається Кичкирівська, перші згадки про яку датовані XVIII століттям. У 1770 році її збудували, як зазначається в тогочасних ревізіях, на  новому місці. Дата заснування попередньої тимчасом невідома, проте в Центральному державному історичному архіві зберігаються храмові метричні книги за 1732-1777 роки, що посувають хронологічні межі заснування церкви у Кичкирях принаймні на чотири десятиліття. У 1894 храм перебудували. У новому вигляді він дійшов до нас зафіксованим на світлинах. Один з небагатьох. Можливо, на цій фоторепродукції, що її свого часу зробив краєзнавець Олександр Пирогов, величне зібрання кичкирівців відбувається саме на свято Покрови.

  

Власне, саме у ХVIII столітті, коли Радомишль став осідком уніатської митрополії, у митрополичих володіннях було відновлено, побудовано чи перебудовано більшість храмів. Принаймні саме цією епохою відзначені відомі початкові відомості про їх існування.

В документах унійної митрополії наводяться й перші згадки про Потіївську церкву в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. Йдеться зокрема про закладання нової церкви у 1743 році та освячення в 1751-му. За стародавніми її описами історик-потіївчанин Леонід Тимошенко та художник Іван Драгун виконали малюнок-реконструкцію стародавнього храму.

В описах також зазначалося, що час його побудови невідомий. Згадується, проте, під 1742 роком давня церква у селі Вереміївці, що ототожнюється з Потіївкою (нині таку назву має однойменне урочище на потіївських теренах, де в давнину стояв кам’яний хрест). У 1845 році церкву в Потіївці відремонтували, а через 46 років перебудували. До Потіївської парафії входили також мешканці Обліток, Нової Буди, допоки в цих присілках на межі ХІХ-ХХ століть не постали окремі храми, а також Буків і Старої Буди.

1751 роком датовано побудову церкву в Кочерові на місті давнішої. Цей храм славився чудотворною іконою Божої матері. Перше диво, як зазначено в церковних реєстрах, тут явилося 1749 року при перенесенні образу з вівтаря для розміщення між іконами намісними. Проте під час візитації 1783 року священику було наказано підтвердити присутність благодаті Божої спеціальним декретом, інакше за самочинність міг позбутися сану. Це, напевне, було зроблено, позаяк паломництво до кочерівської ікони Богородиці тривало і в наступні роки. У 1890 році храм було перебудовано.

1756 року на місті давнішої звели нову Покровську церкву в Межирічці. Поновлювали її в 1850-му і 1896 роках. Храмовим святом упродовж віків була Покрова й для вірян Краснобірки, що належали до Межиріцької парафії. Проте в кінці ХІХ століття в присілку Краснобірка було збудовано церкву в ім’я Олександра Невського, приписану до Межиріцького храму. Примітно, що під побудову Краснобірської церкви використали придатний будматеріал з розібраної Покровської церкви в Кичкирях, що його там купила краснобірська громада.

У 1761 році стараннями борщівського володаря Михайла Третяка постала Свято-Покровська дерев’яна церква у Борщеві, де утворилась окрема парафія. Доти борщівські віряни належали до Чайківської церкви. Втім побудова храму спричинила суперечку між магнатами Рибінськими, які вважали Борщів своєю вотчиною, і згаданими Третяками. Вгамовував опонентів митрополит Флоріан Гребницький, зазначивши, що церква таки має бути побудована. Притому попервах Борщівський храм мав іменуватися в ім’я Архістратига Михаїла. Одначе дістав наймення Покровського, вочевидь – на день його освячення. Проте у 1804 році храм у Борщеві згорів внаслідок пожежі. Під богослужіння тимчасом переобладнали вцілілу дзвіницю. У такому вигляді церква, вірогідно, діяла до 1861 року, коли в селі було закладено новий храм.

У Радянську пору всі ці храмові споруди були поруйновані, або ж переобладнані «для потреб трудящих» – під клуби, як у Кичкирях чи Потіївці, чи для господарських потреб, як у Кочерові. Нещадних гонінь та репресій зазнали й священнослужителі.

Відновилися і відбудувалися церкви вже за часів незалежності, коли набуло розвою та шанування прадавнє Покровське свято. Засяяла новими барвами й традиція храмових празників - «медів», що вже постали як Дні села і наразі велично та самобутньо відлунюють у День Покрови Пресвятої Богородиці й у згаданих селах Радомишльщини.