Переглядаючи колись старовинні мапи,
з приємністю й цікавістю віднаходячи на них, звісно, Радомишль, точніше –
Радомисль, якщо зважати на минувшину, мою увагу привернула мапа венеційського
картографа Паоло Форлані 1568 року. Власне, інакше й бути не могло. Адже на
звичній притетерівській локації між Києвом та Житомиром у тому місці, де
розташоване там поселення зазвичай латиницею позначалося як Radomisl, Radomijsl, Radomysl чи іншими
варіаціями, на цій мапі
стоїть напис «Narba».
Від нього відразу повіяло таїною й
загадковістю, адже населеного пункту з такою дивною назвою у документальних
джерелах ніколи зустрічати не доводилось. Водночас впевнювало переконання, що
йдеться таки про Радомисль, адже саме його бачимо на цьому місці на іншій
тогочасній мапі українських земель, відомій як «карта Мотіеля», датованій 1580
роком, та на звісній мапі Радзивіла 1613 року.
Радомисль на
мапі Мотіеля…
…і
Радзивіла.
Попри те, що дослідниками зверталась
увагу на не завжди точні локації тих чи інших міст, містечок, річок, позначених
на мапі Форлані, як, між тим, і на інших старовинних, не могла ж позначена
десяток-півтора літ тому Нарба просто так зникнути. Так само не міг раптово та
нізвідкіля з’явитися й Радомисль.
Зрештою, якраз часовим проміжком між
двома картодруками окреслюється започаткування замкового міста Радомисля. Вже
через рік після мапи Форлані, як фіксує історик Василь Ульяновський, Радомисль
вперше згадується в історичних документах в якості церковної власності в особі
Києво-Печерської лаври.
У 1579-му король польський та
великий князь литовський Стефан Баторій за зверненням лаврського архимандрита
Мелетія Хребтовича надав йому дозвіл на осадження на городищі над річкою
Тетерів, де в неї річка Мика впадає, замка й міста. Дістали вони назву
Радомисль, яка відтоді майже незмінно представлена на наступних графічних
зображеннях регіону. Тож якраз Narba-Нарба найвірогідніше передувала його
з’яві.
Що ж вона могла означати?
Слово «нарба» надзвичайно поширене у
світовому вербальному розмаїтті, відтак лунає у багатьох мовах, вказуючи при
тому на своє аж ніяк не слов’янське походження. Притому часто-густо йдеться про
мови аборигенних народів Азії, Африки, Латинської Америки, які навряд чи відомі
широкому загалу.
Для прикладу, німецькою, данською,
латиською, литовською, люксембурзькою та поруч з ними амхарською (Ефіопія) та
малаямською (Індія) воно тлумачиться як шрам. Чим не означення для скелястих
берегів Тетерева?
Корсіканською Нарба перекладається
як борідка, що з додаванням можна представити як таку-собі історію «з бородою».
У мальдівській, креольський,
курдській, ряді індійських, індіанській та доволі екзотичних ілоканській
(народність Філіпін), аймарській (Анди) та іже понад десяток з ними – означає
руйнацію та нищення. Як тут не згадати поруйнований ординцями літописний
Мичеськ-Микгород – історичний попередник Радомисля.
А є ще, скажімо, дитина (на
казахській та вірменській), хлопчик (на ірландській), речі (на гренландській),
тихий (на бенгальській). У народності кхоса з ПАР «нарба» означає ствердне
«так» – хтозна, чи не тотожне назві кенгуру, що її так «іменували»
австралійські аборигени візитерам, котрі цікавились дивовижною твариною, просто
відповідаючи «не розумію». До всього, терміном «нарба» називають навіть
наркотики (індонезійською) та пістолет (киргизькою), що, ясна річ, з жодного
боку до нас не припасовуються.
Існує слово «нарба» у човнобудівній термінології поморської говірки. Хоч її тлумачник не пояснює, що воно саме означає, натякаючи лишень на котрийсь спосіб кріплення.
Присутня тимчасом Нарба і в
топонімах. Вона зокрема є складовим придатком у назві двох знаних копалень
Монте-Нарба – в Сардинії та Саксонії. Можливо, використання цього наймення в
Радомислі слугує натяком на давні місцеві рудні та на гранітні поклади.
Зустрічається також твердження, що
таким собі «тимчасовим» терміном «Narba» могли означати щось невідоме чи
неусталене. З огляду на принагідне тогочасне відродження й новоосадження
стародавнього Микгорода, котрий лише набував нової назви, його могли так умовно
позначити на мапі без офіційного наймення.
Згадуване у королівському привілеї
городище існувало, вірогідно, як залишки літописного Мичеська-Микгорода, і
господарювали на ньому певно з давніх часів. Та коли Київська лавра вирішила
прибрати поселення до своїх рук, постала потреба його легалізувати.
Позаяк у польській історіографії з
подання Едварда Руліковського заснування Радомисля над Тетеревом датовано 1572
роком. А вже 1593-го однойменне замкове містечко подане в інвентарному реєстрі
монастирських володінь.
Далебі загадковим і незрозумілим
терміном скоріше за все означили Радомисль на мапі саме чужоземні картографи,
щоправда, вірогідно, за місцевими свідченнями. Зрештою, Форлані, варто
нагадати, був венеційцем. Цікаво, що венеційською мовою Google тлумачить Нарбу
як «коло». Так її перекладають також сусідня
лігурійська (генуезька) мова і ще з два десятки мов з усіх кінців світу –
Африки, Північної Америки, Центральної Азії і навіть Латвії.
Здавалося б, до чого тут коло? Проте
здавна у народних традиціях воно символізує зокрема початок і кінець, спільноту
та єднання, відродження й життя, цілісність та досконалість, захист та
священний простір. Згадаймо хоча б містичне захисне коло Хоми Брута у Гоголевому
«Вії». Тож релігійна складова могла бути використана й для позначення нової
церковної вотчини. А рознести повсюдну новину про нове монастирське поселення
на кручах понад Тетеревом було до снаги мандрівним монахам.
Серед відомих поселень, які могли
бути позначені у притетерівській місцині під назвою Нарба, зринає хіба що
Коростишів. Проте відомий він під таким своїм найменням з 1499 року, а до
ординської руїни начебто іменувався Хміничами.
З інших географічних припущень
доводилося чути й версію про Негребівку, проте вона не витримує критики через
те, що це поселення поблизу Радомисля було засноване як слобода у 1638 році,
тобто через сім десятиліть після створення мапи Форлані. Заснував її (до речі,
означивши власним прізвищем) та ще й спричинив ряд судових тяганин із сусідами,
що угледіли порушення меж та належних їм володінь, тодішній державець лаврських
маєтностей Іван Негребецький. Відтоді подеколи й позначалася Негребівка,
Негребець або ж Негребка, на мапах 17-го й пізніших століть.
Вчувається, між тим, деяка схожість
з відомим історичним містом Нарва, що в Естонії. Воно, як стверджують
дослідники, дістало свою назву від однойменної річки, на якій розташоване, і що
має кілька тлумачень, пов’язаних, одначе, з особливостями річища та потоку.
Примітно, що представлена на мапі
Форлані ще одна Нарба, розташована на північ від «нашої» десь у білоруських
болотах в чотирикутнику Глуськ, Слуцьк, Мінськ, Бобруйськ. Вочевидь, там
розташовувалося так само незрозуміле для картографів поселення. Бо, всупереч
присутності на території сучасної Білорусі теж річки з назвою Нарва (Нарев),
вона є притокою Вісли і бере початок на заході в Біловезькій пущі. Тимчасом
місцевість довкола міфічної білоруської Нарби за архівними джерелами кінця ХVI
століття теж входила до володінь Києво-печерського монастиря. От вам і
«церковне коло»!
Ще одна
Нарба на мапі Форлані, що на білоруських просторах.
Тож, скоріше за все, годі шукати
задокументовану Нарбу на наших теренах в писемних реєстрах тогочасних оселених
місць.
Отаких цікавих загадок та версій
подарувало нам дивне й таємниче поселення на радомишльському березі Тетереві з
мапи Форлані. Втім однозначна відповідь захована таки у глибині віків.
Газета «Зоря Полісся», 31 жовтня 2025 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар