Зазвичай, коли підводяться підсумки року, що
минув, серед його звершень і здобутків часто-густо згадують про ті чи інші
подолані вершини – життєві, професійні, творчі тощо. А от радомишлянин Віталій Бідюк, ведучи мову про
підкорення власних висот, звітує зокрема про безпосередні здійснені ним разом з
однодумцями сходження на справжні гірські вершини. Віталій займається
альпінізмом, тож вершина для нього має конкретні й чітко означені виміри –
гірський масив, висота, категорія і характер складності маршруту та підйому.
У свої 41 він підкорив висоти Карпат, Криму,
Кавказу і навіть Альп. Якраз влітку 2016-го разом з такими ж закоханими у гори
товаришами – тернополянами Сергієм Пшибишем та Павлом Ковтуном – Віталій зійшов
на найвищі вершини австрійських та італійських Альп – Гросглокнер,
Гран-Парадізо та Дан-дю-Жеан. Ці рубежі стали вагомою віхою для нашого земляка,
адже саме у Альпійських горах започаткувався більше двох століть тому рух
підкорювачів вершин, що й дістав назву альпінізму.
Віталій Бідюк на альпійській вершині з радомишльським прапором.
Цим захоплюючим видом спорту Віталій Бідюк активно
займається вже 5 років, Хоча, напевне, йшов до нього ще з дитинства. Полонили
хлопчину гори, коли провів перших два захоплюючих тижні в Карпатах і здійснив
перші символічні сходження. Відтоді він повсякчас прагнув підніматися ще і ще.
Тож з нетерпінням чекав чергових канікул, щоб учергове здійнятися до піднебесся
й безперешкодно окинути зором безкраї навколишні обрії.
Аби набути початкових навичок, Віталій займався у
Радомишлі спортивним орієнтуванням. Саме з керівником секції Анатолієм Куликом
здійснив потому сходження на найвищу вершину Українських Карпат – Говерлу. І вже відпочинку без гір собі не уявляв.
А ще недарма кажуть, що не було би щастя, та
нещастя підсобило. Попри активний спосіб життя, відчув юнак проблеми зі спиною.
Цікавлячись різноманітними профілактичними вправами, із захопленням пристав він
на пораду знайомих зайнятися скелелазінням. Благо знаний і популярний центр
скелелазів діє майже поруч - у Житомирі. Тут Бідюк не лише навчився долати
прямовисні гранітні кручі, а й потрапив до кола таких же захоплених непосид,
що, як і він, наполегливо просувалися від простого лазіння прибережними чи
кар’єрними скелями до альпінізму. Після неодноразового підкорення Карпатських
гір, праглося вже більшого. І невдовзі Віталій записався до Кримської школи з
альпінізму. Двічі на рік виїздив на місячні збори – у Крим, на Кавказ, де
наполегливі гірські тренування поєднувалися зі сходження на омріяні вершини.
На жаль, після російської анексії Криму тамтешня
підготовка припинилась. Натомість українські альпіністи долучились до
тренувальних баз у Грузії, Туреччині, підтягують до потрібних стандартів
Карпатські табори. Скелелази Житомирщини мають до того ж можливість
вдосконалювати майстерність у Коростишеві, Денишах, порівняно й недалеко –
Кам’янець-Подільский.
Втім усвідомив: аби підніматися вище й вище,
необхідно постійно тренуватися, щоб перебувати у добрій фізичній формі. А задля
цього не обов’язково тренуватися тільки в горах. Та й займаються альпіністи теж
не винятково підйомами. Тут потрібна різнопланова підготовка. Відтак почав
Віталій бігати кроси, долучився до альпіністських мультигонок. Так підкорювачі
гір називають своє багатоборство, що поєднує біг, лижні перегони, плавання,
орієнтування і, власне, альпінізм, триваючи від 12 до 36 годин.
Користуються популярністю в їхньому середовищі й
інші змагання на витривалість – стомильники, цілодобові орієнтування. У
2016-му, як розповів В.Бідюк, він брав участь у Чорногорському марафоні (на
Карпатському масиві Чорногора), де став переможцем, разом з друзями за 13 днів
перетнули на велосипедах острів Кіпр уздовж його узбережжя, подолавши до того ж
два гірських масиви. А ще у календарі альпініста - скі-тури – лижні гонки у горах. З лижами
пов’язаний і так званий скі-альпінізм,
коли підйом на гору здійснюється на лижах.
Та все це задля найголовнішого – сходження на
вершину. Адже перед серйозними експедиціями, аби увійти до їх складу, треба
підтвердити свою фізичну готовність виконаними
нормативами. Так було зокрема й перед підкоренням Альпійських вершин.
Нинішнього року підготовка спрямована до сходження
на Монблан – найвищу вершину Західної Європи і своєрідний альпіністський еталон
(4809 метрів ).
Триватиме вона кілька місяців заради неповторних 5-10 хвилин, упродовж яких
група перебуває на підкореному піку. Бо спускатися з гори подеколи не менш
складно, ніж підніматися на неї.
Між тим, щоб піднятися на гору, потрібні ще й
чималі кошти, адже й альпіністське спорядження доволі вартісне, і будь-які
збори оплачуються з власної кишені. Віталієві тут є доброю підтримкою його
підприємницька діяльність. Він називає й багатьох своїх однодумців, що також
мають змогу займатися альпінізмом завдяки власному бізнесу. Наразі певною мірою
цей вид спорту масовим не назвеш. Тож не без жалю спортсмен стверджує, що, якби
більше людей займалося ним, це було б тільки на користь:
– Альпіністи – зовсім інша категорія людей. Важко
порівняти альпінізм з будь-яким іншим видом спорту. Тут інакша психологія, бо
покладаєшся не лише на себе, а й на руку товариша, тому люди більш серйозно
усвідомлюють, що таке життя та його сенс.
Багато важить також підтримка родини, і з
приємністю Бідюк зізнається, що всякчас відчуває її, прагнучи до того ж
залучати і дружину, і діток до гірського відпочинку. Адже на власному досвіді
переконався, що гори змінюють людей на краще.
«Внизу не побачиш, як би не хтів, десятої частки
таких красот і чудес…» - оспівав колись підкорення гірських вершин Володимир
Висоцький. Ніби продовжуючи поетову думку, Віталій Бідюк так само впевнений, що
альпіністи бачать те, що іншим способом не побачиш і не відчуєш, поринаєш у
красу, яку оглядаєш завдяки власним кількатижневим, а то й багатомісячним
тренуванням та навантаженням. Щоб, підкоривши чергову вершину, так само
наполегливо готуватися й крокувати до підкорення наступної…
Газета «Зоря Полісся», 6
січня 2017 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар