середа, 9 лютого 2000 р.

Загадка древнього герба

22 січня 1796 року Указом імператриці Катерини Другої було затверджено доповідь Сенату, якою повітовим містам утворених у липні 1795 р. Мінської, Волинської, Брацлавської й Подільської губерній дарувалися герби. В переліку цих міст було названо й Радомисль. «Поскольку оные утвержденных гербов не имеют, а Сенат поручил исполнение сей геральдии, собрав гербы старые, а неимеющим оных, сочинив новые, представил их с описанием Сенату…» – йшлося в Указі.
Затверджений герб Радомисля являв собою щит, поділений на дві частини. У верхній, у відповідності з існуючим тоді правилом, – на золотому тлі зображенний герб Новоград-Волинська, як адміністративного центру новоутвореного 1795 року Волинського намісництва. Це був чорний двоголовий орел, символ Російської імперії, з древнім гербом Волині на грудях – чотирикінцевим хрестом.
В нижній частині герба на голубому тлі, який вважався символом краси, мякості і величі краю, зображувалися три срібні голуби, що летять: два вгорі і один внизу. Кількість голубів на гербі пов’язують з трьома річками, на яких розташоване місто – Тетерів, Мика і Сухарка. У дзьобах птахи тримають вогненні смолоскипи.


Яке ж вони мають відношення до Радомишля?
Дійсно, з погляду сьогодення виглядає символіка радомисльського герба незрозумілою. Адже розповідає вона про відомий з літописів переказ, за яким ці голуби зі смолоскипами княгиня Ольга в 946 році використала, щоб підпалити Іскоростень – головне місто древлян, де було вбито її чоловіка – Ігоря, що вирушив був на древлянську землю для збирання додаткових податей.
Та для тих часів (тобто кінця XVIII століття), певно, нічого дивного для поєднання цієї легенди з Радомислем не було. До речі, коли геральдмейстерська контора Сенату здійснювала розробку емблем-гербів, повсюдно в міста імперії були надіслані анкети із грунтовними запитами стосовно особливостей місцевої історії, географії, економіки тощо. Ці анкети, крім того, вимагали й відомостей про наявність старих печаток, міських символів або ж навіть і гербів, часи їх виникнення і т. ін.
Свідчень про попередню символіку Радомисля-Мичеська не віднайдено. А от місцеві перекази, геогра-фічні особливості своє втілення знайшли. Це і три річки, і врешті зв’язок Радомисля із легендою про Ольгу. Бо за переказами, якраз у цих місцях княгиня, що їхала до Іскоростеня, вирішила в такий спосіб покарати непокірних древлян, тобто використати вогненники, що їх нестимуть у дзьобах голуби.
Втім, цілком можливі й інші версії появи цих птахів на гербі. Одна з них, приміром, взагалі, як кажуть, перевертає все догори дригом. У книзі «Сказання про неселені місцевості Київської губернії...», виданій 1864 року українським краєзнавцем Леонтієм Похилевичем, легенда про Ольгу пов’язується з іншим містом – Коростишевом: «Дехто припускає, що тут була столиця древлян Коростень, а не в Іскоростені, звідки плавання у човнах (ладьях – В.М.) навряд чи було можливе у давнину. Між тим як по Тетереву воно частково можливе і в наш час» (йдеться про середину ХІХ століття). А в літописній оповіді про Ольжину помсту, згадаємо, йде мова, що древляни прийшли до Києва «на ладьях».
Коростишів, відомо, входив до складу Радомисльського повіту. І відстань від нього до Радомишля порівняно невелика. Так що цілком вірогідно, що саме в Мичеську чи біля нього княгиня розмірковувала, як їй здолати бунтівне древлянське місто. Можна припустити, що така думка панувала і в кінці вісімнадцятого століття, коли розроблялася геральдики міст.
Врешті зрозуміло, що символіка мала відбивати не тільки історію міста, а й повіту загалом. А повіт охоплював досить значну територію від Чорнобиля до Брусилова. Входив до нього і Малин, який вважається містом ватажка повсталих древлян – князя Мала.
Та й у будь-якому випадку шлях Ольги до Іскоростеня (чи то до Коростеня, чи то до Коростишева) проходив безумовно по радомисльських землях. У всякому разі у перших літописних згадках про Микгород-Мичеськ йдеться про нього, як про останній форпост на підступах до Києва, що розташований був на шляху з Києва на Ушицьк (місто на Уші, нині село Ушомир на Коростенщині).
Не виключено, що долю Іскоростеня під час Ольжиного походу на древлянську землю поділили і той же Мичеськ, і Малин, і Коростишів (звідси, можливо, й повторення легенди Похилевичем). Адже описано те в Несторовій «Повісті минулих літ»: «І перемогли древлян. Древляни ж побігли і зачинилися у своїх містах...
І пішла Ольга із своїм сином і дружиною по древлянській землі, встановлюючи скрізь ... закони і порядок...»
Якраз із Радомисльського повіту, від річки Здвиж, і починалися в давнину землі древлян. Відтак голуби на гербі Радомисля засвідчують передовсім, що Радомисльський повіт і є древлянська земля. Тож кожна із версій, передана в переказах і легендах поліщуків, мала всі підстави втілитися в символіку радомисльського герба.
За спогадами, його малюнок зокрема висів свого часу у міській управі. А от в офіційних джерелах і документах місцевої влади ХІХ – початку ХХ століття зображень герба тим часом не зустрічалося. Певно тому, що затверджений 1796 року Сенатом герб вказував на належність Радомисля до Волинської губернії. Проте в складі Волині Радомисль пробув лише два роки і з 1797 року став повітовим містом Київської губернії. Відтак і герб, вочевидь, повинен був змінитися, аби відповідати адміністративно-територіальним реаліям.
Наразі 1859 року зявився проект нового герба Радомисля. Його розробив відомий герольдмейстер Б.Кьоне, який запропонував нові принципи створення гербів і підготував їх варіанти для всіх міст. Новий радомишльський герб являв собою щит увінчаний срібною міською короною з трьома вежками та обрамований двома золотими колосками, оповитими Олександрівською стрічкою. На лазуровому тлі щита зображені оті ж три срібних голуби зі смолоскипами з древлянського переказу, а у горішній вільній його частині - герб Київської губернії.


Проте бюрократичні перепони подолати не вдалося. Таким чином справу, ймовірно, відклали, а згодом і зовсім облишили.
Отож, коли після запровадження Городового положення 1870 року утворювалась міська управа Радомисля, для її членів вводилися спеціальні нагрудні знаки (щось на зразок нинішніх депутатських значків). На цих знаках герба Радомисля немає. Натомість зображений герб Києва – Архангел Михаїл, який засвідчував статус міста в складі Київщини.


Відтак древній герб Радомисля залишився таким собі звичайнісіньким символом, що дав суто історичне значення. А в Радянський час уже зовсім не застосовувався і навіть не згадувався. Більше того, навіть у районному краєзнавчому музеї його зображення, що експонувалося в ті часи, було не зовсім точне. У всякому разі аж ніяк не відповідало малюнкові герба з альбому-гербовника міст Російської імперії і відповідних описів.
У музейному гербі голуби чомусь замість смолоскипів тримали у дзьобах гілочки верболозу. Та й кольори фону були явно не ті: білий і голубий. Хоча це, мабуть, зрозуміло. Поєднання національних жовтого і блакитного кольорів у пору, коли формувався музей, вважалося б ідеологічною диверсією.
До речі, коли автор свого часу (було це 1990 року) спробував розповісти про це в райгазеті, йому було кинуто докір, що, мовляв, додає аргументів прихильникам відродження національних українських символів. Наведений приклад виразно засвідчує принцип замовчування і приховування історичних фактів, які тодішній компартійній владі в тій чи іншій мірі не були вигідними.
Та невдовзі синьо-жовті прапори, проте, стали вже офіційними символами незалежної української держави. Тож і древня символіка Радомишля підтверджувала, що такі кольори здавна шанувалися в нашому краї.


Газета «Зоря Полісся», 10 червня 1992 р., 10 лютого 1993 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар