1. Станіслав Горват – поміщик

Станіслав Горват був нащадком давнього шляхетського роду Побогів, що свого часу осів на теперішніх білоруських землях. До речі, його бабуся Клотильда по батьковій лінії походила з Володковичів, один з представників яких – Пилип - у 1762-1778  рр. був митрополитом уніатської церкви і резидував у Радомислі.

Прадід Станіслава Ігнацій Тадейович зумів сягнути чималих посад у Мозирському і Речицькому повітах. Був він гродським суддею, цивільно-військовим комісаром за часів Речі Посполитої, а після її розшматування, вже за Російської влади – дворянським депутатом, старшиною суду. Відтак його стараннями рід дрібного малоземельного шляхтича  став одним з найзаможніших на цих теренах, увійшовши до регіональної знаті та еліти, а попервах невеликий родовий маєток у Липаві під Мінськом поступово розрісся до 20 тисяч десятин землі. Слід зазначити, що нащадки Ігнація Горвата (мав він чотирьох синів і чотирьох доньок) не лише зберегли, а й ще більше примножили набутки свого підприємливого пращура.

Сини зокрема виховувалися у привілейованому Варшавському пансіоні, навчалися у Мінській губернській гімназії.

А на Радомишльщині Горвати оселилися в середині ХІХ століття, коли Ігнацій на схилі літ вирішив розподілити свій спадок між синами. Отто, котрий стрімко піднімався кар’єрними сходинками і у 1847 році був обраний Мінським губернським маршалком (предводителем дворянства), дістав від батька родові маєтності. Натомість для трьох інших нащадків-чоловіків глава родини придбав 1850 року (йому на ту пору було 86) у Радомисльському повіті значні володіння, які передав синам. Хабенський маєток, яким перед тим володіли магнати Стецькі, дістався Олександрові та Станіславу, а Приборський, що свого часу належав Ходкевичам, – перейшов Даніелю.

Даніель, слід зазначити, надзвичайно енергійно заходився перелаштовувати належні йому обшири. Він раціонально розподілив між своїми кріпаками їхні земельні наділи і навіть поміщицькі угіддя, перебудував села і селянські садиби, зразково повів власне землеробство та тваринництво, звів цегельні та винокурні, спорудив інші господарські та громадські будівлі.

Щоправда, після селянської реформи 1861 року його намагання зійшли нанівець, відтак почав він розпродувати свої маєтності. Примітно, що значну частину лісових угідь придбав на зруб купець Нафтула Горенштейн, згодом – один з найзаможніших можновладців Радомисля.

Олександр Горват тимчасом став одноосібним володарем Хабного і одним з найбільших землевласників на Київщині. Зважаючи на це та на досвід  державної служби на Мінщині, у 1860-66 рр. його син Олександр був обраний предводителем дворянства Київської губернії. Проте Олександр-старший пережив сина на дев’ять років і після смерті (1888 р.) заволодів Хабенським маєтком його онук Станіслав.

На ту пору в Південно-Західній Росії  спостерігалося зростання антипольських настроїв і намагання товстосумів-росіян заволодіти землями польських магнатів. Додавалися до цього суперечності  з селянами стосовно розмежувань земельних наділів та сервітутного права. Приміром, у Хабенській волості Радомисльського повіту конфлікти почалися, коли у 1890 році повернувся до свого маєтку після навчання в Імператорському училищі правознавства і стажування у Міністерстві юстиції  25-річний титулярний радник Станіслав Горват. Через чотири роки він одружився на Софії Наркевич і міцно осів у Хабному. Тут у подружжя народилися донька й син – Олена та Станіслав.

Проте на нового господаря посипалися численні скарги, нібито від селян, за земельні й матеріальні утиски, за привілеї польських працівників та служок, обмеження доступу до пасовищ, лісових угідь, небажання давати пожертви на православну церкву та ін. Втім перевірки скарг підтверджували формальну юридичну правоту Горвата, одначе, як зазначали скаржники, попередній господар на це не зважав, ідучи на певні поступки. Врешті до силового  протистояння не дійшло. Суперечливі наділи переглянули, і на початок нового століття ситуація втихомирилась.

Станом на 1900 р. Станіславу Горвату належали всі населені пункти Хабенської волості, за винятком присілку Хабенського, що входив до казенного державного майна. У його власності перебували прибуткові винокурний та ректифікатний заводи, паровий млин. У маєтностях розвивалося м’ясо-молочне тваринництво – вирощувалась високопродуктивна худоба швіцької породи.

Його авторитет та беззаперечний статус найбільшого землевласника Радомисльського повіту засвідчило обрання у 1903 році гласним повітового комітету у справах земського господарства, входження до Ради Київського сільськогосподарського товариства.

Відтак цілком закономірною виглядала й перемога на перших виборах Держдуми від Київського губернського виборчого зібрання, що відбулося навесні 1906-го. У Думі став він членом аграрної комісії, брав участь в обговоренні земельних та сільськогосподарських питань. Та водночас увійшов до західної околичної депутатської групи автономістів, адже громадська та політична діяльність сприяла пробудженню у  Станіслава Горвата польських патріотичних почуттів.

Слід зазначити, що у пору польських повстань 1830-31 рр. та 1863-64 Горвати перебували осторонь тих подій, хоча один із зятів Ігнація пристав до визвольного руху. Притому Олександр Ігнаційович у порівнянні з братами намагався триматися від політики, тим паче підкресленого польського патріотизму, як найдалі, адже наслідки для тих, хто долучався до бунту, були фатальними – і для становища в суспільстві, і для майнових конфіскацій та неминучих репресій.

Врешті вже після розпуску першої Державної думи, яка проіснувала лише 72 дні, Станіслав Горват взяв участь в віленському з'їзді делегатів польських виборчих комітетів в грудні 1906 року. Наступного року він увійшов до складу гласних Радомисльської міської управи. Обирався до губернського земства, брав участь у Київських культурно-просвітницьких товариствах.

Між тим, у 1910-му Горват повернувся до імперського парламенту: з’їзд землевласників Київської губернії обрав його на три роки членом верхньої палати – державної ради. Тут він так само входив до Польського кола, а також був членом російської групи Міжпарламентського союзу – світової організації, утвореної для обговорення міжнародних справ.

Перша світова війна та революція в Росії створили політичні умови для відновлення незалежної польської держави. Долучився до її створення й Станіслав Горват. Під час війни він організовував допомогу польським офіцерам, що поверталися з фронту, був серед фундаторів Польської консервативної партії.

Позаяк після Лютневої революції хабенські селяни почали самочинно захоплювати поміщицькі угіддя, вирубувати ліс. Для забезпечення правопорядку до селища прибув військовий підрозділ. Проте в лютому 1918-го утворений більшовиками, що на деякий час захопили тут владу, ревком конфіскував поміщицькі землі, посівний матеріал, реманент і роздав незаможним селянам.

Та того року С.Горват з родиною остаточно виїхав до Варшави, де очолив Союз землевласників національних околиць, який відстоював права поміщиків та інших переселенців, які втратили свою нерухомість після встановлення радянської влади на території колишного Західного краю, увійшов до ради Товариства поляків російських земель.

Там у 1930-му він і скінчив свій земний шлях.

Попередня публікація                                                      Читати далі