Долучившись до управління імперією

Нинішня Державна Дума Російської Федерації стала таким собі придатком для схвалення реакційного й зовнішньо-агресивного курсу Президента Путіна. Саме Російський парламент благословив кремлівського очільника на війну з Україною і затвердив анексію українського Криму. Здавалося б, зважаючи на це, не варто було взагалі приділяти йому увагу. Проте йтиметься про державну Думу Російської імперії, яку вперше було обрано у 1906 року після революційних подій, котрі роком раніше сколихнули імперські підвалини.  

Вже перша хвиля революції спонукала царат вдатися до конституційних змін в державному устрої, запровадивши вперше в історії Московії-Росії представницький орган влади, та навіть піти на відчутні поступки у національних питаннях. Значною мірою завдяки патріотичній позиції членів Держдуми, що сповідували українські  національні ідеї, було послаблено багаторічну цензуру й заборону на українські духовні національні цінності.

В Російській імперії зокрема почали друкуватися книги й видаватися газети українською мовою, в навчальних закладах з’явилося викладання українською, відновилися українські національні театральні трупи тощо.

Втім, зміна виборчого законодавства після розпуску Другої Державної думи стала головною причиною відсутності в імперському парламенті третього та четвертого скликання представників українського національного руху та, як наслідок, українських парламентських груп.

Незважаючи на те, що українські губернії делегували до Думського складу значну кількість своїх представників, лише частина з них стояла на українських позиціях. Приміром, у Першій Думі зі 106 депутатів «Південно-Західного краю» до української фракції увійшло 45, у другій – 47.

Та це, як вважають аналітики, є хворобою всіх колоніальних регіонів імперських держав, коли на тлі всебічно поширеного чиношанування та  імперської лояльності національна самосвідомість вбивається загрозою потрапити в немилість та інстинктом самозбереження. Наразі українці на російських теренах стають такими ж російськими шовіністами і так само висловлюють свою ненависть до України, як і корінні росіяни. Територіальна належність до імперії тут вже бере гору над етнічною складовою.

У складі Держдуми шостого скликання (2011-2016 рр.), до речі, 30 депутатів народились, зростали або навчалися чи починали трудовий шлях в Україні, ще 12, зважаючи на прізвища із закінченням «-ко», вірогідно мають українське походження.

У Раді Федерації – верхній палаті російського парламенту – теж є представництво вихідців з України. Притому очолює її уродженка Шепетівки В.Матвієнко, що так само, як і інші народжені в Україні, одностайно схвалює всі антиукраїнські дії.

Тож порівняння сьогоднішньої їхньої позиції у ставленні до свого рідного краю з тією, якої дотримувалися хай навіть і окремі депутати-українці століттям тому, не витримує жодної критики.

До честі української влади вона позбавила подібних «землячків» державних нагород України та інших форм відзначення, що ними їх щедро обдаровували в попередні роки, наклала заборону на в'їзд на територію України.  А міська рада та громада Шепетівки у березні 2014 занесла очільницю Ради Федерації країни-агресора на дошку ганьби міста під номером один.

Врешті на відміну від теперішньої Держдуми в імперській Думі були потужні опозиційні сили до тодішнього уряду. Непоступливість опозиції перших двох скликань Думи навіть призвела до їх розпуску імператором. Приводом слугувало те, що Дума, нібито, не лише не заспокоїла революційні хвилювання, а ще більше розбурхувала їх.

До того ж остаточне скасування Державної думи потягло за собою й перший розпад Російської імперії та утворення й виокремлення з її складу ряду незалежних держав, серед яких кілька років існувала й українська, знову, проте, загарбана в імперське лоно.

І ще для порівняння: право брати участь у виборах століттям тому визначалося майновим цензом. До виборчих списків вносилися лише особи, що мали у власності нерухоме майно,  підприємство чи торговельний заклад, тобто сплачували податки, за які, власне, й утримувалась влада. Виборчих прав були позбавлені жінки, студенти та військовослужбовці (за винятком офіцерів). Жінки, проте, могли передавати свій ценз чоловікам чи синам, що не володіли майном, а відтак – отримували виборче право.

Обиралися депутати Держдуми не звичним для сьогодення прямим голосуванням громадян, а виборними від чотирьох курій – землевласницької, міської, селянської та робітничої. Притому для перших двох вони були двоступеневими, для  третьої – триступеневими, для четвертої – чотириступневими. Селяни, позаяк, мали 49 відсотків виборних, хоча Всеросійський селянський союз, як і «ліві» соціал-демократичні сили, вибори першої Думи бойкотували. Хоча, зрештою, потрапили до того першого імперського парламенту і окремі селяни, і представники лівого табору.

Радомисльський повіт, з огляду на найбільші територіальні та земельні обшири в Київській губернії, мав свого повноважного представника у всіх чотирьох скликаннях Держдуми 1906-1917 років, у четвертому навіть двох. Проте лише один з них міг слугувати хоча б не виразником, то бодай підтримувачем українських ідей.

Та все ж розповімо про кожного з них.

Читати далі