Ворсівський козацький реєстр і Радомишль

У низці краєзнавчих та історичних праць стверджується, що за козацьким адміністративним устроєм Радомисль був сотенним містечком. Проте достовірних підтверджень цьому фактові не віднайдено. Визначальним тут вважається Реєстр війська запорозького, складений 1649 року після Зборівської угоди. На підставі цього договору Радомисль відійшов до козацької юрисдикції. Найближчі до містечка козацькі сотні стояли тоді у Ворсівці і Коростишеві. Якій з них територіально безпосередньо був підпорядкований Радомисль, сказати важко, бо містечко майже рівновіддалене між ними. Зі сходу й півдня з Радомишльщиною межували Макарівська й Ходорківська сотні.

Власне, суперечить сотенному статусу Радомисля в XVII столітті його перебування у власності Києво-печерської лаври, як її осідку в Тетерівській волості. Адже козаки до церкви ставилися шанобливо і на її привілеї не зазіхали. Втім через сторіччя під час Коліївщини гайдамацькі ватажки, серед яких Іван Бондаренко, що орудував на Поліссі, спробували відродити сотенний устрій. 

У ґрунтовній праці доктора Петра Мірчука «Коліївщина. Гайдамацьке повстання 1768 р.» називаються Бондаренкові сотники, з-поміж них і радомисльський – Степан Головацький. Після придушення повстання його четвертували у Кодні. (Примітно, що таке придаткове прізвище обрав собі згодом один з очільників повстанського руху на Радомишльщині вже під час української революції 1917-1922 років Юліан Мордалевич). 

Та сотник Головацький вочевидь у Радомислі не осідав, а був гайдамацьким верховодою території довкола нього, що готувалась до переходу до козацької вольності. У навколишніх лісах повстанці почувалися господарями, зокрема в Минійках, у Коростишеві, під Овручем. У самому ж Радомислі, де в ту пору резидувала уніатська митрополія, стояла польська військова хоругва. Тож брати Радомисль штурмом козаки-гайдамаки Бондаренка не наважились…

А Ворсівську сотню у 1999-му з нагоди її 350-річчя місцеві патріоти увічнили в пам’ятному знакові, встановленому на в’їзді в село з боку Радомишля. Біля місцевого храму тоді ж було покладено пам’ятну плиту з викарбуваними на ній прізвищами козаків з тієї сотні. Вчитайтесь лишень, якими колоритними й по-справжньому українськими були у них імена та прізвища:

Іван Кгуз, Кузьма Шишин, Аврам Шепелевич, Степан Плесун, Василь Максименко, Семен Кириленко, Андрій Хоменко, Лаврін Чалиєнко, Васько Кочицький, Овсій Іванковець, Матвій Солтаненко, Кресь  Старецький, Ясько Ващенко, Мисько Зосименко, Пархом Коледенко, Андрій Крутиловський, Ясько Кгресенко, Юхим Сороколниренко, Тимош Саценко, Фесько Онищенко, Ярмола Артюшенко, Омелян Путавець, Гарасим Москаль, Аврам Коваленко, Ігнат Авраменко, Андрій Козолупенко, Кіндрат Тищенко, Василь Мокренко, Мартин Балабас, Степан Шинкар, Семен Темниченко, Томило Семененко Гаврило Матвієнко, Іван Подлущенко, Грицько Пременко, Іван Міщенко, Федір Оликсієнко, Лаврін Пременко, Ничипір Козолупенко, Гарасим Куриленко, Сахно Якубенко, Іван Деркаченко, Тимош Шкарупа, Артюх Тищенко, Грицько Жилка, Іван Новак, Фесько Кравченко, Савка Луценко, Семен Коминенко, Ничипір Несвиський, Михайло Марченко, Данило Куриченко, Васько Нелипенко, Тимош Воскреченко, Демко Белащенко, Васько Гарасименко, Фесько Зошенко, Яцько Бущаненко, Пилип Скобличенко, Гаврило Бущаненко, Кіндрат Диравенко, Пархом Туценко, Васько Приставченко Семен Мелещенко, Борис Рипка, Іван Шушмиренко, Ярмола Виремченко, Ігнат Дубенко, Демид Біланенко, Богдан Недбайло, Васько Дроб’язка, Ілля Матюшенко, Васько Сулименко, Ясько Дьогтяренко, Каленик Новаченко, Яцько Почухлий, Грицько Кожушко, Левко Дерманик, Петро Рижий, Данило Максименко, Іванець Писарик, Степан Матюшенко, Іван Медушевський, Іван Юхненко, Юхим Сулименко, Лаврін Щербина, Іван Вихтор, Іван Уласенко, Борис Сенюкович, Лаврін Олещенко, Роман Бондаренко, Васько Біланенко, Пилип Китаченко, Хилько Уласенко, Олексій Сакий, Данило Уласенко, Тишко Фещенко, Тимуш Триненко, Матвій Гайдученко, Клим Глущенко, Філон Маленький, Остап Пінчук, Іван Сушко, Павло Ковтун, Лук’ян Мощенко.

Майже всі вони, з певними часовими видозмінами, присутні на наших теренах і нині.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 4 вересня 2020 р.