Провідний математик України

Так, саме провідним математиком України вважали упродовж останнього більш ніж тридцятиріччя нашого славного земляка, уродженця Потіївки Анатолія Михайловича Самойленка. Адже з 1988-го до скону днів своїх очолював він головний український математичний заклад – Інститут математики Національної Академії наук України, з 2006 року був академіком-секретарем відділення математики НАН.

  

 

Втім ще до обіймання цих вагомих посад ім’я вченого було широко відомим у світовому науковому математичному середовищі, де завдяки його дослідженням і відкриттям назавжди вкорінилися такі терміни, як «чисельно-аналітичний метод Самойленка» у розв’язанні істотно нелінійних рівнянь, «функція Гріна–Самойленка» в теорії інваріантних торів («кілець) та інші.

Відлік біографії майбутнього світоча математики почався 2 січня 1938 року. Втім потіївський період був хоч і пам’ятним, та дитячі й ранні юнацькі роки він назагал провів у Малині, де й закінчив школу. Обираючи подальший життєвий шлях, юнак спочатку піддався поширеному тоді серед ровесників геологічному романтизмові і за цим фахом вступив до Київського держуніверситету ім.Т.Шевченка. Але там, у виші, не без впливу викладачів точні науки таки переважили, і закінчував він у 1960-му вже фізико-математичний факультет, і притому – з відзнакою. Відразу його, можна сказати, затяг до аспірантури один з тодішніх математичних корифеїв Юрій Митропольський. Під керівництвом учителя та його сподвижників Миколи Боголюбова і Миколи Крилова молодий науковець поринув у царину ретельно досліджуваної ними нелінійної механіки, у розвитку якої київська школа перебувала серед світових лідерів.

За цим науковим напрямком 1963 року Анатолій Самойленко захистив кандидатську дисертацію, а через чотири роки – докторську. У свої 29 літ він став наймолодшим на ту пору доктором наук в Україні. Тож через рік його наукові розробки були відзначені республіканською комсомольською премією ім.М.Островського.

На ту пору Анатолій Михайлович під орудою Ю.Митропольського працював в Інституті математики, що згодом став йому рідним на все подальше життя. Невелика перерва, що була у 1974 -1987 рр., прислужилась, одначе, й науковому, й організаційному становленню ученого. Очоливши кафедру інтегральних та диференційних рівнянь у такому ж рідному для себе Шевченківському виші, він суттєво поліпшив тут науково-дослідну роботу, налагодив співпрацю з багатьма знаними математичними школами.

В Інститут математики А.Самойленко повернувся вже членом-кореспондентом Академії наук України, обійнявши попервах посаду завідувача відділу диференційних рівнянь, а через рік Ю.Митропольський передав йому керівництво закладом. До речі, і на посаді академіка-секретаря відділення математики НАН він також згодом змінив свого учителя.

У своїй науковій діяльності Анатолій Михайлович також продовжив набутки свого звісного попередника у царині математичної фізики, нелінійної механіки та теорії імпульсних систем, розвинувши їх і долучивши інші не менш важливі напрямки «гімнастики розуму», як називають математику.

За вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, зміцнення науково-технічного потенціалу України, багаторічну сумлінну працю та високий професіоналізм А.М.Самойленко нагороджений орденами Ярослава Мудрого V, IV і ІІІ ступенів, «За заслуги», Дружби народів, іншими державними відзнаками, удостоєний звання Заслуженого діяча науки і техніки України. За наукові дослідження і відкриття тричі ставав лауреатом Державної премії України: двічі – за наукові відкриття, а ще – в галузі освіти. Адже його учнями є 89 кандидатів і 36 докторів наук. Він був чудовим промовцем і лектором, викладаючи в ряді провідних вишів. Вчений-академік входив до Європейської Академії Наук, був іноземним членом АН Таджикістану.

Між тим, на прикладі наукових здобутків Анатолія Самойленка сповна можна проілюструвати значення зроблених ним наукових досліджень для практичного застосування. Саме завдяки їм стало можливим конструювання сучасних технічних агрегатів, здатних безперебійно працювати в умовах вібрації чи «шумів» (при-міром, бойових), вони застосовуються у комп’ютерних розробках, забезпечуючи стабільну і сталу роботу жорстких дисків, що за відсутності точних математичних розрахунків просто розліталися б на друзки. Послуговуються ними й розробники оптоволоконних лазерних систем. Адже недарма математичні формули називають стислим виразом законів природи. Саме їх описанню й присвятив свою діяльність видатний учений, як і багато інших його колег. Прикро лишень, що наша наука, маючи таких світил, й досі залишається обділеною належною увагою держави.

Тимчасом публічне життя вченого не обмежувалося лишень математикою.

У 2001 році у Києві було створено громадську організацію «Земляцтво Житомирян», що об’єднала знаних столичних уродженців Житомирщини у прагненні допомагати рідному краєві. Утворене Радомишльське відділення Земляцтва довірили очолити Анатолію Самойленку. Попри свою величезну зайнятість він активно включився у нову для себе суспільно-корисну сферу.

Невдовзі невеличка група шанованих земляків на чолі з Анатолієм Михайловичем завітала до Радомишля для наведення мостів.

На жаль, приїзд видатного ученого-академіка залишився майже непоміченим. Тоді саме в розпалі була виборча компанія, і, схоже, місцеві керівники більше переймалися власними рейтингами. Врешті столична делегація побувала в райдержадміністрації, у міській раді, де обговорила можливості подальшої співпраці, проте продовження з незрозумілих причин не відбулося.

Водночас примітним вийшли ті відвідини земляків для редакції газети «Зоря Полісся». Адже подарували гості газетярам комп’ютер, що став першим кроком для запровадження в радомишльській газеті сучасних видавничих технологій, іншу оргтехніку.

Позаяк у щирій розмові цікавився Анатолій Михайлович своїми потіївськими та радомишльськими родичами. З’ясувалося зокрема, що в Радомишлі мешкає родина Володимира Сліпка, бабуся якого була рідною сестрою мами Анатолія Михайловича. Відчувалося, що надзвичайно кортіло йому поїхати до Потіївки, де похована ненька, але зазначив учений, що поспіхом та «галопом» їхати туди не варто, бо потрібна для цього окрема родинна поїздка.

– У Потіївку він навідувався щороку, – розповідає родич Самойленка потіївчанин Леонід Костов. – Провідував своїх родичів, могили дідуся, мами та іншої рідні по мамі (вона з Тивоненків). А потім їздив з такою ж місією у село Торчин, звідки родом його батько, – вклонитися рідним по батьковій лінії. Був він гарним сім’янином і надзвичайно чуйною людиною. Дуже багато сил віддавав своїй роботі, він нею жив, якщо можна так висловитись. Очолюваний ним Інститут надавав шефську допомогу Малинській середній школі, яку закінчив учений...

До слова, в сусідньому Малині академік Самойленко заснував благодійний «Фонд сприяння розвитку здібностей обдарованих дітей та юнацтва». Під його патронатом кращі учні міста з фізико-математичних дисциплін вступали до профільного ліцею Національного університету ім.Т.Шевченка. Тож недарма тамтешня міськрада присвоїла йому звання «Почесний громадянин міста Малина».

По смерті А.М.Самойленка надходять пропозиції про увічнення і в рідній Потіївці його пам’яті, адже вона повинна жити у серцях земляків.

4 грудня 2020-го видатний учений-математик на 83 році скінчив свій земний шлях…

 

Два генії, що відлетіли у засвіти, в 2020-му: Борис Патон і Анатолій Самойленко.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 15 січня 2021 р.