15 липня коло 14.30 в Радомишлі на перехресті
вулиць Карпенка та Заводської сталась дорожньо-транспортна пригода. Як повідомили
у відділі комунікацій ГУНП, потужна дафівська фура наїхала на велосипедиста,
який у цей момент перетинав дорогу. 69-річний місцевий житель, який перебував
за кермом двоколісника, зазнав важких травм та був ушпиталений до радомишльської
лікарні. Однак, попри зусилля медиків, через кілька годин він помер у
реанімаційному відділенні.
Потерпілим був Сергій Каленюк.
Новина про його трагічну смерть
приголомшила й шокувала, у неї не хотілося вірити. Адже за тиждень перед тим
дружньо зустрілися, посиділи, погомоніли, як завжди, обмінялися новинами та
задумами. Я ще й подарував Сергію кілька книг з його «сакмівської»* тематики,
що у мене припадали пилом, а йому були якраз у тему…
Радомишлянином
він став у 2014-му, коли з початком російської військової агресії в Україну
залишив свій Сєверодонецьк і переїхав у Радомишль. Тут досить швидко освоївся, зокрема
й у місцевому краєзнавчому середовищі. Попри те, що так само захоплено та
ретельно досліджував «Придінцеве Порубіжжя», як називав Луганщину і Донеччину,
зацікавився й минувшиною Радомишльського регіону. Поліський край – рідний для
нього. Адже народився у стародавніх Горошках, котрі, щоправда, в радянську пору
зідеологізувалися у Володарськ-Волинський, а родовід однієї з гілок пращурів
йде з Радомишльщини – його мама (у дівоцтві Березівська) уроджена в Кайтанівці Радомишльської громади, там поховані й батьки та інша рідня.
Та й, як зізнавався у своїх
спогадах, міг стати радомишлянином ще у 1960-ті: свого часу його батька майже
«засватали» сюди гарною та
перспективною творчою роботою. Але тоді – не склалося. Хоча вже коли переїхав у
Радомишль, Сергій упізнав будинок, у якому родині Каленюка старшого надавали
квартиру...
Вимушено «повернувшись на круги
своя», Сергій Петрович зацікавився історією Радомишльщини, на деякі сторінки
якої подивився свіжим поглядом, що подеколи підривав усталені догми й канони,
спонукаючи місцевих краєзнавців вишукувати додаткові, але вже «залізобетонні»
аргументи. Продукував нові цікаві ідеї та теми для пошуків.
Зокрема особливий інтерес становили для нього перетини радомишльської минувшини
з придінцевою. Як член
Національної спілки краєзнавців з багаторічним стажем, брав участь у тутешніх краєзнавчих
зібраннях, форумах. І не тільки, бо з приємністю долучався до всіх цікавих
громадських, мистецьких подій, співпрацював з газетою «Зоря Полісся».
А ще – з цікавістю
відкривав для себе, пізнавав і обстежував місцеві пам’ятки та околиці, лугові
угіддя, лісові урочища та закутки, вивчав і збирав їхні дари, пропагуючи вже
новий для себе край на інтернетних просторах. Вів, між тим, у мережі популярну
історико-краєзнавчу сторінку, мав широке коло читачів та шанувальників як автор
кількох цікавих краєзнавчих і пізнавальних книг.
На жаль, все це вже у минулому
часі... Трагічна і нагла смерть перервала плідний життєвий шлях допитливого й
непосидючого дослідника та пошуковця, чудового оповідача, прекрасного фахівця,
ерудита, а передусім доброї людини, світлу пам’ять про яку берегтимуть і в
Радомишлі.
*«Сліди на
сакмі» – таку назву має започаткована Сергієм Каленюком фейсбучна сторінка,
навколо якої він згуртував дослідників історії Придінцевого Порубіжжя.
Газета «Зоря Полісся», 29 липня 2022 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар