Потіївські пекарі зі старої пекарні

 

На початку червня 2022-го в Потіївці почала працювати хлібопекарня, облаштована у приміщенні колишнього лікарняного харчоблоку, постачаючи хлібобулочні вироби жителям громади, вимушеним переселенцям, а завдяки волонтерам – ще й воїнам ЗСУ. Водночас «Потіїв хліб» (таке наймення отримала пекарня) продовжив добрі хлібопекарські традиції, що трималися тут з давніх часів.

Зокрема, потіївчанин Юрій Кисиленко оприлюднив світлину 1950-60-х років. На ньому – пекарі тогочасної потіївської пекарні Василь Лук’яненко та Петро Ісаєв. 

– Отак і ми виглядаємо в кінці робочого дня, – іронізує теперішня хлібна майстриня Оксана Бойко.

А власник фото тимчасом пропонує назвати нові хлібобулочні вироби «Потіївого хліба» на їхню честь – «хліб Лук’янчиків», «булка Ісаєчка».

– Ох і смачнючий хліб вони пекли! – згадує потіївчанка Олена Малоросіянова. – Пригадую, коли мама вела мене із садочка повз пекарню, я з нетерпінням чекала, коли візьму до рук свіжу теплу хлібину, а поки доходили додому, шкоринка на ній уже була з’їдена з кількох боків.

– Так, потіївський хліб був дуже смачний! Ми взагалі його додому не доносили, – підтверджує слова землячки Людмила Николенко.

– І зараз пам’ятаю ту смакоту, – погоджується з ними Ірина Харченко…

– А у моїй пам’яті закарбувалися і смак колишнього потіївського хліба, і сама пекарня, – ділиться спогадами знана культпрацівниця й педагог Ярослава Самойленко. – Адже там тривалий час працював мій вітчим Василь Олександрович Гресь. Він був майстром на всі руки – і пекарював, і кочегарив, і електрообладнання лагодив. Я частенько до нього забігала. Тож пригадую величезний чан на коліщатках метра півтора-два в діаметрі і десь стільки ж заввишки, де замішували тісто, затим воно розкладалося у формочки під хлібинки-«цеглинки», спеціальною «лопатою» їх ставили у піч. Було також приміщення для спеченої продукції, яку щільно викладали на полицях (випікали білий і «сірий» хліб), комора для борошна. Поруч з пекарнею працював хлібний ларьок. Розвозили також продукцію по магазинах. І розкуповували все дуже швидко. Смак був справді казковий! Недарма, коли закрили пекарню, усі всякчас бідкалися…

Відомо, що функціонувало це хлібопекарське виробництво в структурі Потіївської райспоживспілки, забезпечуючи хлібом жителів колишнього Потіївського району (він був складовою адміністративно-територіального поділу СРСР у 1923-1959 роках). Позаяк від тодішньої місцевої преси все ж подеколи діставалося на горіхи тамтешнім кооператорам-пекарям. Приміром, потіївська газета «Радянське село» у 1958 році  дорікала, що не задовольняє пекарня потреб населення, що хліб випікає неякісний. Зазначалося також, що давно вже заплановано спорудження нової пекарні, але керівництво спожкооперації з цим зволікає.

Зрештою справа до нього в Потіївському районі так і не дійшла, бо з його ліквідацією у 1959 році Потіївку з рядом довколишніх сіл приєднали до Радомишльського. Потіївська РСС відтоді стала сільським споживчим товариством – структурним підрозділом райспоживспілки Радомишльської.

Втім, як згадують потіївчани, сільська пекарня працювала до 1980-х років. І закрилась, вочевидь, з уведенням в дію нових потужностей Радомишльського хлібозаводу, що дозволяли сповна забезпечувати хлібом увесь район. Щоправда, брак борошна подеколи повному забезпеченню заважав (та й, чого гріха таїти, зважаючи на низьку фіксовану ціну, годували хлібом домашню худобу, свиней та іншу живність). Особливо перебої з постачанням почастішали на тлі економічної кризи останніх років радянської імперії, не в останню чергу прислужившись її розпадові.

Наразі в незалежній Україні хлібного дефіциту не відчувається, навіть в умовах нинішньої війни, розв’язаної сучасними російськими імперцями, що спрямовують свої руйнівні військові потуги й на нашу хлібну галузь. Попри це доповнює тепер хлібобулочний ринок української держави «Потіїв хліб».

 

 

Газета «Зоря Полісся», 8 липня 2022 р.