У пошуках Аполлона

 

Серед унікальних та примітних експонатів музею флори і фауни Радомишльського держлісгоспу увагу відвідувачів привертає колекція метеликів, подарована закладові в пору його заснування кимось із колекціонерів. У ній представлені зразки цих гарних та привабливих комах з багатьох куточків світу. Є з-поміж них і екземпляри надзвичайно популярного у поціновувачів виду з античною назвою Аполлон.

Характерною ознакою цього великого денного метелика загального молочного кольору є червоні «очка» на задніх крилах. Мати його у власній колекції вважалося за велику вдачу. Захоплені Аполлоном пошукачі навіть створили спеціальну «метеликову» підгалузь, яку назвали парнассіологією.

Аполлон – серед метеликів музею флори і фауни.

Адже науковці офіційно його іменують Parnassius apollo, що дослівно тлумачиться як Парнаський аполлон, натякаючи на одного з Олімпійських богів, що осідав на горі Парнас. Тож недарма ще має він назву «верховинець», адже пов’язують цей вид насамперед з гірськими районами, позаяк саме вони є основним ареалом розселення Аполлона. До нього належать Альпи, Балкани, Татри, Карпати, Кавказ, Урал, Алтай, гірські системи Сибіру, Забайкалля, Північно-Західного Китаю, Монголії та ін. В Україні на Аполлона натрапляли в Карпатському регіоні, на Поділлі і Поліссі.

Втім чимало науковців заперечують навіть можливість останньої «адреси», зважаючи на відсутність «верховин», тобто гір, та надмірне заліснення регіону. Адже, як вважається, не терпить Аполлон затінення. Хоча ще в середині ХІХ століття зоолог Густав Бельке, що оселився на Радомишльщині, де й доживав віку, у своїй праці «Історія натуральна Радомисля» повідомив, що виявив Аполлона в околицях Малина.

Спираючись саме на його знахідки, у 1918 році вирушив на Радомишльщину в пошуках Аполлона провідний український ентомолог та лепідоптеролог (так називають дослідників метеликів) Лев Шелюжко. І йому вдалося підтвердити твердження Бельке.

З багатьох класичних літературних творів закарбувався в уяві такий собі дивакуватий і простодушний ловець метеликів, що, полюючи за жаданим колекційним зразком, блукав із сачком полями, лісовими галявинами, улоговинами чи гірськими кряжами. Разом з тим колекціонування здавна було уділом людей далеко не бідних, адже потребувало чималих витрат. До слова, був Шелюжко сином мільйонера, та й сам вів доволі успішний бізнес.

Лев Шелюжко в молоді літа.

Попервах його експедиція безуспішно шукала Аполлона біля Пінязевичів (нині Українка), де омріяних метеликів кількома роками раніше зловив один з поціновувачів. Проте, на думку дослідника, тамтешні пошуки велися за несприятливих для Аполлона погодних умов. Натомість інші координати, вказані колекціонерами, дали результат.

У липні-серпні 1918-го Л.Шелюжко особисто зловив чотири самця і чотири самички в урочищі Чари, що розташовувалося в Радомисльському повіті за 10 км від залізничної станції Тетерів. Згодом учений виявив метелика також біля Мар’янівки, що на річці Тетереві попід Радомишлем.

Радомишльські знахідки увійшли до його особистої колекції, що до 1917 року нараховувала 200 тисяч екземплярів. Власне, на ту пору лепідоптерологія була для нього, можна сказати, хобі, основною ж науковою, а водночас і прибутковою сферою вважалося розведення акваріумних риб. Зароблені від цього кошти дослідник вкладав у збирання лускокрилих, як називають метеликів, що поступово перетворилося у сферу його головних наукових інтересів. Певною мірою вплинуло тут те, що більшовики, прийшовши до влади, Шелюжковий риборозвідний промисел націоналізували, а невдовзі через недогляд «комісарів» всі рибки загинули.

Лев Андрійович став співробітником новоствореного Зоологічного музею Всеукраїнської академії наук. Аби мати певні гарантії та можливості для подальшої роботи, в обмін на власну колекцію, що оцінювалась у 200 тисяч рублів, він запропонував керівництву закладу надати йому пожиттєво штатну посаду хранителя колекції з відповідним грошовим забезпеченням, ввести додаткову одиницю лаборанта, надати для зібрання належне приміщення з потрібним інвентарем тощо. Проте, посилаючись на брак коштів, музейники ці умови відхилили.

Натомість прийняли їх у рідній Альма-матер дослідника – Київському університеті, де існуючий Зоологічний музей перетворили на науковий центр. А лепідоптерологічний відділ, що його очолив Шелюжко, став самостйним музеєм. Завдяки новим експедиціям та пошукам у 1940 році у ньому вже налічувалося 350 тисяч лускокрилих.

Німецько-радянська війна та наступна окупація ці роботи припинила. Попри надзвичайну вартість колекції її так і не евакуювали на схід. Натомість гітлерівці, залишаючи Київ, надбання Шелюжка як дорогоцінний трофей відправили до Німеччини. Слідом за справою свого життя вирушив і вчений. Спочатку музей розмістили в Кенігсбергу, а потім мали переправити у Мюнхен, куди вирушили музейники. Натомість вагони з експонатами дорогою застрягли, і на них невдовзі натрапили радянські частини, відправивши знахідку до Москви. Згодом, встановивши її походження, колекцію з унікальними радомишльськими та іншими Аполлонами та їм подібними метеликами таки повернули в Київ.

Її збирач, дослідник та власник Лев Шелюжко розумів, що повернення в СРСР для нього вже неможливе, тож так і залишився в Німеччині, де до скону днів працював у Державній зоологічній колекції Мюнхена…

Знахідок Аполлона на території України не зустрічалося вже дуже давно, і він вважається тут зниклим видом, занесеним до Червоної книги.

Та хтозна, чи не з’явиться унікальний метелик згодом знову на Радомишльських теренах, адже гусінь Аполлона найбільше ласує листям заячої капусти та молодила, що останнім часом почали дедалі більше ширитися в нашому регіоні.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 15 липня 2022 р.