Попри те, що життєві дороги водили
Галину Сергіївну Ольшевську великими й малими містами та селищами України і
колишньої Російської імперії та СРСР, першим рядком у її офіційній біографії,
як народної артистки України, зазначено, що народилася мисткиня 29 листопада
1898 року в селі Будилівці тодішнього Радомисльського повіту в селянській
родині.
Галина
Сергіївна Ольшевська. Ніжин. 1940 р.
Носії звіку
доволі поширеного на тутешніх теренах прізвища Ольшевських належать до давнього
шляхетського роду, занесеного до родословних книг дворян Волинської та Київської
губерніій ХІХ-ХХ ст. На
межі століть представники однієї з його гілок мешкали зокрема у Вислянці,
Вихлі, Будилівці. У переписних та ревізьких реєстрах вони означені хліборобами
із приміткою, що переселилися на Радомишльщину з Житомирського повіту. Мабуть, невипадково
освіту, про яку подбали батьки майбутньої актриси, Галина Ольшевська здобувала
в губернському центрі Волині, куди вірогідно згодом переїхала родина.
Саме в Житомирі у 1915 році вона із
захопленням відвідала вистави професійного театрального колективу М.Рудикова,
що прибув сюди на гастролі. Цікаво, що свого часу виступала у складі цієї трупи
уславлена Марія Заньковецька. Під час виступів колективу в Чернігові їм
присвятив газетну публікацію Іван Кочерга, що згодом став відомим драматургом
та театральним критиком. Вочевидь, не залишив він без уваги гастролі
мандрівного театру і в Житомирі, де на ту пору жив та працював.
Вистави Рудиківців йшли на «браво».
І їх Галина не просто відвідала, а й долучилась до виступів колективу. Не без
успіху беручи участь у шкільні роки в самодіяльних драматичних та хорових
гуртках, будилівська дівчина просто марила театром. І коли випала нагода спробувати
свої сили у складі трупи, вона, як розповідала згодом, «відчула новий для себе
світ і приваблюючу красу світла рампи». Відтак без вагань вирушила разом з
мандрівними лицедіями.
Щоправда, не мала юнка жодних
документів, тож її затримали й етапом повернули додому в Житомир. Але
притягальна сила сценічного мистецтва виявилась сильнішою. Врешті, оформивши
потрібну метрику, Ольшевська за кілька тижнів приєдналась вже до іншої
мандрівної трупи, й відтоді сцена і театр стали головним покликанням та справою
її життя.
Проте творче становлення було вкрай
нелегким. За зізнаннями актриси, допікали часті виснажливі переїзди, побутова
невлаштованість мандрівного «кочування», подеколи доводилося перебиватися надголодь,
а ще дбати про сценічне вбрання (його тогочасні актори добували самотужки).
Тож професійною школою, як зазначала
Галина Сергівна, були для неї саме життя та тогочасні митці. З-поміж них –
славетні М.Кропивницький, П.Саксаганський, М.Заньковецька, а також Ф.Шаляпін,
А.Вяльцева, Н.Плевицька, яких мала щасливу нагоду бачити й чути на сцені. Першими
наставниками й навчителями Ольшевська називала своїх старших і досвідченіших
колег – Г.Затиркевич-Карпинську, М.Рудикова, Г.Кохановську, М.Садовського,
Алексієнко, Гордієнко.
Умань. 1918
р.
Зрештою мандрівний етап лишився
позаду, і вже стаціонарні творчі дороги актриси пройшли через театральні
колективи Умані, Миколаєва, Зінов’євська (нині Кропивницький). З останнього
утворився звісний Чернігівський обласний академічний український
музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка, як він іменується нині, що з
ним Галина Ольшевська нерозривно поєдналася. Вона стала провідною актрисою чернігівської
сцени, здобувши заслужену славу й визнання публіки.
Їй однаково були підвладні й
драматичні, й комедійні ролі. У їх переліку зокрема – Терпилиха («Наталка
Полтавка» І.Котляревського), Устя Шурай («Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці»),
Ганна Петрівна («Не судилося») і мати («Маруся Богуславка» М.Старицького), Лимериха
(«Лимерівна» П.Мирного), Мелашка («Наймичка» І.Карпенка-Карого), Іваниха («У неділю
рано зілля копала» О.Кобилянської), Лариса («Плацдарм» В.Ірчана), Варвара
(«Богдан Хмельницький» О.Корнійчука); Леді Мільфорд («Підступність і кохання» Ф.Шиллера);
Господиня («Кам'яне гніздо» Г.Вуолійокі), Бабуся («Снігова королева»
Г.Андерсена). За свою майже півстолітню сценічну діяльність вона зіграла близько
300 ролей.
У 1949 році Галині Ольшевській
присвоїли звання заслуженої артистки УРСР, а у 1957-му – народної.
Її нагороджено орденом Трудового Червоного прапора, медалями. У 1956-59 рр. вона була депутатом Чернігівської обласної ради, де входила до складу постійної культурно-освітньої комісії.
Галина Ольшевська. 1954 р.
У 1963-му актрису урочисто провели
на заслужений відпочинок, проте спочивати на лаврах Ольшевська не бажала і ще
деякий час працювала режисером Черкаського облмуздрамтеатру. На черкаській
сцені вона поставила п’єсу І.Карпенка-Карого «Безталанна», яку досконало знала
ще з початків своєї артистичної діяльності у мандрівних трупах, а потім за
роллю Ганни, що її упродовж багатьох років майстерно виконувала в Чернігові.
Вірним другом і супутником життя для
Галини Сергіївни був партнер по сцені Андрій Андрійович Андрієнко (Земськов). Подружжя
входило до фундаторів Чернігівського театру, де разом грало у виставах, у пору
Другої світової виступало у фронтових концертних бригадах.
Подружжя на сцені.
Чоловік гарно співав, виконував
музичні партії в спектаклях і пісенні номери. Він також був удостоєний звання
заслуженого артиста України. Упродовж багатьох літ супружжя товаришувало з М.Крушельницьким,
І.Мар’яненком, з якими вони спільно працювали у Харкові, та іншими знаними сценічними
метрами.
Як і дружина, Андрієнко свого часу теж починав свій творчий шлях у пересувних театральних колективах. Окрім роботи на сцені, знімався в кіно. Відомим став зокрема за роллю Пенкрофа у фільмі «Таємничий острів» (1940 р.), помітними були його кінороботи у картинах «Перший хлопець», «Гори моя, зоря», «Родина Коцюбинських». Хоча був на 5 років молодшим від Ольшевської, пішов він у Вічність роком раніше.
Андрій
Андрієнко (праворуч) у ролі Пенкрофа в фільмі «Таємничий острів».
Галина Ольшевська відлетіла у
засвіти 7 листопада 1972-го. Упродовж усього свого творчого життя вона
залишалась вірною мистецьким заповідям, що отримала від уславлених майстрів
сцени: шукати, творити і зростати у міцному зв’язку із життям та своїм народом,
як і належить справді народній актрисі.
Світлини з фондів Держархіву Чернігівської області.
Газета «Зоря Полісся», 7 березня 2025 р.