пʼятниця, 1 березня 2013 р.

Дослідник природи Радомишльщини

Він довго, як мовиться, шукав себе. Бо хоча й не мав вищої освіти, після закінчення Меджибізької школи на Поділлі, якою опікувалися князі Чарторийські, і яка давала своїм вихованцям ґрунтовні й різнобічні знання, вільно володів англійською, німецькою і французькою мовами, тож певний час працював перекладачем у губернських установах. Потому обіймав посади судового секретаря і канцеляриста у Кам’янці-Подільському, діставши чин колезького реєстратора.
Та головною справою життя уродженця села Пилява (нині – Хмельницька область) Густава Бельке, про якого іде мова, стала зоологія.



Врешті інтерес до цієї науки у нього теж виник у шкільні роки. Природознавство у школі викладав Юлій Ковалевський, який згодом став знаним ученим, професором Віденського університету. Вочевидь, зв’язок з ним Густав підтримував й надалі, бо отримував з Відня університетські лекції, які студіював у вільний від роботи час. Його зоологічній самоосвіті значною мірою сприяли також зроблені ним переклади польською мовою природничих праць відомого французького дослідника Жоржа Кюв’є.
Поступово Густав Бельке починає вести дослідницьку зоологічну діяльність на Поділлі, а згодом і на Поліссі, де оселився з родиною.
Слід зазначити, що з раннього дитинства Густав зростав сиротою. Під опіку його взяв князь Адам Чарторийський, завдяки чому й здобув обдарований юнак шкільну освіту та подальше місце у житті. І хоча одружився він на Софії Ростовській, що походила із знатного роду, особливих статків родина не мала. Тому справжнім подарунком долі стала для них спадщина, що дісталась Густавові 1853 року по смерті дядька - підполковника Антонія Бельке: маєток у селі Продубівка Брусиловської волості Радомисльського повіту.
Вчений активно включився у дослідження фауни регіону. Невдовзі у Житомирі вийшли друком його наукові праці «Про сарану та терміни її розмноження» (1860 р.), «Про оводів, шкідливих для господарства...» (1861 р.). А у 1866 р. в Москві побачила світ написана ним «Історія натуральна Радомисля».
Природознавча діяльність Густава Бельке дістає схвальні відгуки науковців, його роботи відзначаються нагородами, дипломами. Дослідника приймають у члени Товариства дослідників природи у Москві, музею та комісії археології у Вільно, Товариства натуралістів при університеті св. Володимира в Києві, Наукового товариства у Кракові. А Краківський університет навіть запросив Бельке (він, зауважу, за національністю поляк) на посаду професора кафедри ботаніки. Вчений, одначе, відмовився від пропозиції, пославшись на те, що не здобув класичної природничої освіти.
Та продовжити дослідження Радомишльщини йому не судилося. Серце дослідника не витримало значних навантажень і виснажливої наукової праці. Кілька років він тяжко хворів і 3 березня 1873 р. пішов з життя.  Похований Густав Бельке у Києві на старому католицькому цвинтарі Байкового кладовища.
Почату ним справу, на жаль, ніхто не продовжив. П’ятеро його дітей: син і чотири дочки - шляхом батька не пішли, втім, на успадкованих від нього маєтностях порядкували аж до більшовицького перевороту 1917 р. Згодом вони, щоправда, згадували, що після смерті вченого залишилося багато рукописів польською та французькою мовами, що так і не були видані. Відтак для науки їх назавжди втрачено.
А збережена наукова спадщина Густава Бельке ось уже півтора століття привертає увагу науковців та дослідників.



Газета «Зоря Полісся», 1 березня 2013 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар