пʼятниця, 21 жовтня 2022 р.

Дика природа полюбляє тишу...

 

Якось одного нещодавнього погожого літнього надвечір’я, їдучи велосипедом Кочерівським шляхом, на лузі поміж Руднею та хутором побачив дещо незвичного птаха, котрий вочевидь видобував собі поживу у невеликій такій собі калабані, що тут зазвичай повняться повеневими та дощовими водами. Зовні пернатий був схожим на лелеку, проте його незвичність полягала в темному, місцями майже чорному кольорі пір’я.

Клацнув здаля його на фото, одначе хотілося роздивитися й зафіксувати цікавинку поближче. Але коли спробував наблизитися, чорнявий гість злетів угору. Відтак подумки покартав себе, що сполохав пташину. Та, схоже, до відльоту спричинила не тільки моя зацікавленість, бо у повітрі вона приєдналась до своєї такої ж масті пари, і разом, велично помахуючи крилами, птахи полетіли у бік лісу.

Ще раз кілька разів потому бачив а чи ту ж, чи подібну птицю у цій заплаві, та знову таки поява людини її відлякувала.

Чи це був лелека, чи чапля або журавель, напевне визначили б фахові орнітологи, та усіх цих чорних «родичів» єднає одна особливість: вони ведуть потайний спосіб життя, оселяючись переважно біля лісових боліт чи озер – на відміну від, скажімо, цілком звичного для нас бусла, тобто білого лелеки, що навпаки залюбки сусідує з людськими оселями, гніздуючись зазвичай якраз біля них.

Між тим, цих представників пташиного світу сповна можна вважати аборигенами нашого поліського краю, зокрема його лісів та заболочених місцевостей. Згадано їх, приміром, в описі Київської губернії 1848 р. І.Фундуклея (притому лелеками, оселеними на Поліссі, у цьому зібранні вказано лише чорнооперених особин), у дослідницькій праці зоолога Г.Бельке «Історія натуральна Радомисля» (1866 р.). Йдеться про них, щоправда, з означенням «зустрічаються зрідка», вже у майже сучасному природничо-географічному нарисі Радомишльського району, опублікованому в 1958 році вчителями-краєзнавцями С.Богуславським та М.Роговченком.

Що ж змусило чорних пернатих податися з віддалених та важкодоступних власних угідь ближче до людини? Можливо, – цьогорічна літня посуха, коли пересихали низинні болітця та водойми, змушуючи птахів летіти у пошуках звичної їжі навіть до залюднених місць.

Втім, приятель, котрий полюбляє відпочивати в одному з мальовничих лугових урочищ потетерів’я поблизу Ставків, розповів, що цьогоріч був украй подивований, раз по раз зустрічаючи в тамтешніх заплавних озеречках сірих журавлів, яких раніше тут зроду не бачив. Бо вони зазвичай теж осідають поодаль від цивілізації. Їхню ж цьогорічну появу в донедавна доволі людному місці співрозмовник пов’язав із війною та спричинену нею, як не парадоксально, тишею.

Адже в попередні роки чи не кожних вихідних на цьому лузі влаштовували своєрідні кросові авторалі на позашляховиках та їм подібним чотири-, три-, а то й двоколісних усюдиходах заїжджі крутелики. Тож довкола гучно ревіло й двиготіло. З огляду на військовий стан подібні забави припинились, і на це відразу й промовисто відреагувала, мабуть, не тільки літаюча фауна.

Дика природа полюбляє тишу…

 

 

Газета «Зоря Полісся», 21 жовтня 2022 р.

 

Немає коментарів:

Дописати коментар