Дика природа полюбляє тишу...

 

Якось одного нещодавнього погожого літнього надвечір’я, їдучи велосипедом Кочерівським шляхом, на лузі поміж Руднею та хутором побачив дещо незвичного птаха, котрий вочевидь видобував собі поживу у невеликій такій собі калабані, що тут зазвичай повняться повеневими та дощовими водами. Зовні пернатий був схожим на лелеку, проте його незвичність полягала в темному, місцями майже чорному кольорі пір’я.

Клацнув здаля його на фото, одначе хотілося роздивитися й зафіксувати цікавинку поближче. Але коли спробував наблизитися, чорнявий гість злетів угору. Відтак подумки покартав себе, що сполохав пташину. Та, схоже, до відльоту спричинила не тільки моя зацікавленість, бо у повітрі вона приєдналась до своєї такої ж масті пари, і разом, велично помахуючи крилами, птахи полетіли у бік лісу.

Ще раз кілька разів потому бачив а чи ту ж, чи подібну птицю у цій заплаві, та знову таки поява людини її відлякувала.

Чи це був лелека, чи чапля або журавель, напевне визначили б фахові орнітологи, та усіх цих чорних «родичів» єднає одна особливість: вони ведуть потайний спосіб життя, оселяючись переважно біля лісових боліт чи озер – на відміну від, скажімо, цілком звичного для нас бусла, тобто білого лелеки, що навпаки залюбки сусідує з людськими оселями, гніздуючись зазвичай якраз біля них.

Між тим, цих представників пташиного світу сповна можна вважати аборигенами нашого поліського краю, зокрема його лісів та заболочених місцевостей. Згадано їх, приміром, в описі Київської губернії 1848 р. І.Фундуклея (притому лелеками, оселеними на Поліссі, у цьому зібранні вказано лише чорнооперених особин), у дослідницькій праці зоолога Г.Бельке «Історія натуральна Радомисля» (1866 р.). Йдеться про них, щоправда, з означенням «зустрічаються зрідка», вже у майже сучасному природничо-географічному нарисі Радомишльського району, опублікованому в 1958 році вчителями-краєзнавцями С.Богуславським та М.Роговченком.

Що ж змусило чорних пернатих податися з віддалених та важкодоступних власних угідь ближче до людини? Можливо, – цьогорічна літня посуха, коли пересихали низинні болітця та водойми, змушуючи птахів летіти у пошуках звичної їжі навіть до залюднених місць.

Втім, приятель, котрий полюбляє відпочивати в одному з мальовничих лугових урочищ потетерів’я поблизу Ставків, розповів, що цьогоріч був украй подивований, раз по раз зустрічаючи в тамтешніх заплавних озеречках сірих журавлів, яких раніше тут зроду не бачив. Бо вони зазвичай теж осідають поодаль від цивілізації. Їхню ж цьогорічну появу в донедавна доволі людному місці співрозмовник пов’язав із війною та спричинену нею, як не парадоксально, тишею.

Адже в попередні роки чи не кожних вихідних на цьому лузі влаштовували своєрідні кросові авторалі на позашляховиках та їм подібним чотири-, три-, а то й двоколісних усюдиходах заїжджі крутелики. Тож довкола гучно ревіло й двиготіло. З огляду на військовий стан подібні забави припинились, і на це відразу й промовисто відреагувала, мабуть, не тільки літаюча фауна.

Дика природа полюбляє тишу…

 

 

Газета «Зоря Полісся», 21 жовтня 2022 р.