У Радомишлі презентовано книгу «Українська національна революція 1917-1922
рр. та її перебіг на Житомирщині».
Написав цю монографію відомий історик та краєзнавець
Геннадій Махорін. Він є автором 62 книг історико-краєзнавчої тематики,
більше 100 наукових публікацій.
Власне, тематику нової роботи дослідника та пошуковця
промовисто окреслює назва твору, у якому на основі численних архівних
документів простежується перебіг тих вікопомних подій, висвітлюються їх особливості
на теренах тогочасної Житомирщини.
Приміром, у Житомирі у січні-березні 1918 року тимчасово
перебувала Українська Центральна Рада. Тут було ухвалено важливі закони про
громадянство УНР та його реєстрацію, про грошову одиницю - гривню, про новий адміністративно-територіальний
устрій, про українську мову. Були вони в
дечому декларативними, бо переважно так і не були реалізовані у повній мірі,
проте відіграли важливу роль в українському державотворенні.
Радомисльський повіт на ту пору, щоправда, перебував у
складі Київської губернії, але межував безпосередньо з Волинською, центром якої
був Житомир, тож Радомишльщину не оминули усі важливі революційні події тієї
пори.
Як зазначив Геннадій Махорін, ця книга стала результатом
багаторічних пошуків та досліджень цього історичного періоду. Водночас він
висловив жаль, що сучасні політики,
навіть офіційно проголосивши відзначення на державному рівні 100-річчя
української революції, не надто прагнуть їх популяризовувати. З одного боку, на
думку автора, – частина теперішнього політикуму просто не знає нашої історії і
навіть на виявляє прагнень до її пізнання. З іншого – події столітньої давнини
не в найкращому світлі перегукуються із діями нинішньої української влади,
подекуди негативними і не завжди спрямованими на захист національних інтересів.
Власне, висвітлений автором перебіг революційних подій
1917-1922 рр. має безліч аналогій з сьогоденням і з погляду російської
військової агресії в Україну. Адже, як і століттям тому, нині теж бачимо
намагання імперського центру, що не сприймає прагнень українців до
незалежності, диктувати їм свої умови й порядки, розбурхати громадянське
протистояння, використовуючи свою «п’яту колону», приховати власну військову
присутність. 100 років тому, для прикладу, більшовицька Росія так само офіційно
заперечувала спрямування нею в Україну латиських, китайських чи угорських
найманців, застосовуючи поширене нині горезвісне «іхтамнєт».
Відстоює Г.Махорін свою думку щодо потреби визначення
часових рамок Української національної революції не лише 1917-1921 рр., а й
1922 роком. Ця позиція історика знову таки винесена у назву книжки. З цього
приводу дослідник зауважив, що перелік основних революційних подій,
підготовлений Українським Інститутом національної пам’яті, завершується
розстрілом 21-23 листопада 1921 року в селі Базар полонених вояків Армії УНР –
учасників її Другого Зимового походу, вважаючи його останньою спробою
відновлення Української держави. Проте збройна національно-визвольна боротьба
українських повстанських загонів не припинялась. Вона тривала і у 1922 році. На Радомишльщині зокрема діяв загін Лисиці. Не припинялась у нашому
краї агітація проти більшовиків.
Та врешті ці зусилля згасли, зважаючи на голод 1921-1923
років, проголошену амністію повстанцям. Щоправда, амністованих тоді учасників
національно-визвольної боротьби криваві жорна комуністичних репресій не оминули
у зловісні 1930-і, адже сфабриковані справи репресованих українців, у тому
числі й наших земляків, рясніють звинуваченнями в участі в українському війську
чи повстанських загонах.
З огляду на це привертає увагу читача вміщений у книзі
біографічний словник учасників революційного та національно-визвольного руху,
життя і діяльність яких пов’язане з нашим краєм. Серед них і радомишляни –
військовики й організатори української армії М.Архипович, М.Омелюсик та В.Присяжнюк,
повстанські отамани Соколовські, Ю.Мордалевич, вчителі – повстанці й
пропагандисти української справи А.Богайчук, М.Сокольвак і М.Хоменко, селянин
І.Матусевич, бандурист-агітатор Н.Глушак, розстріляні в Базарі вояки Листопадового рейду Д.Святненко та С.Яцкевич.
Втім наводяться у виданні й інші персоналії, пов’язані з Радомишльщиною.
Зокрема згадані в ній, хоча й побіжно, наша землячка поетеса і патріотка
Л.Волошка, знані на початку ХХ століття промисловці-каменепереробники Ліва та
Бузетті, державний діяч, проте затятий українофоб В.Шульгін.
Представив Г.Махорін й інші свої нові роботи: «Форми
опору українського селянства у часи Голодомору 1932-1933 рр.», «У світлі слави
Рильських», «Краєзнавчий календар на 2018 рік», які теж мають зацікавити
радомишлян.
На презентації були присутніми вчителі історії освітніх
закладів району, краєзнавці, бібліотекарі. Саме вони повинні передусім
виконувати просвітницьку місію – пропагувати й доносити до широкого загалу
справжню, а не спотворену минувшину України, аби теперішні й майбутні покоління
українців думали, аналізували і робили висновки, стаючи свідомими громадянами
власної держави, гідними нащадками тих, хто боровся і віддавав життя за її
незалежність. І щоб шанували ми, зрештою, свою історію та своїх героїв.
Газета «Зоря Полісся», 13 квітня 2018 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар