Життя на межі смерті

Помітною подією в цьогорічному культосвітньому житті Радомишля, щоправда, відчутно обмеженому карантином, стала книга Валерія Фісуна та Руслана Майстренка «Радомисль 1919-1923: життя на межі смерті», що вийшла друком у Житомирському видавництві «Бук-Друк» (видавець О.Євенок).

  

Презентуючи книгу в Житомирській обласній раді, її упорядник Валерій Фісун зазначив, що в архіві стародруків Національної наукової бібліотеки імені В.Вернадського виявив свого часу цілий пласт Радомишльської місцевої періодики дореволюційного періоду, часів національно-визвольних змагань та перших років становлення радянської влади. У ній розкривалась значна панорама життя повітового міста та його околиць, що так і просилась вийти на широкий загал, аби стати доступною масовому читачу. Тож у дослідника виник задум видати книжну трилогію за газетною тематикою, що мала охопити три періоди радомишльського літопису: перші десятиріччя ХХ століття, 1919-1923, 1931-1941 рр.

З огляду на відзначення 100-річчя Української революції 1917-1921 років, яке триває в України, він вирішив передусім приділити увагу другому з них. Ще й тому, що саме в ці роки двома адміністративно-територіальними реформами знівелювався статус міста Радомисля, як центру одного з найбільших повітів Європейської частини Російської імперії. У січні 1919 р. від Радомисльського повіту було відокремлено 11 волостей, що увійшли до новоутвореного Чорнобильського, а в березні 1923-го з ліквідацією повітового поділу сформований Радомисльський район підпорядкували Малинській окрузі. Відтоді соціально-економічно потужне повітове місто Радомисль з його невеликою районною околицею перетворилося у відсталий депресивний регіон, віддалений від основних ліній комунікації, згодом остаточно добитий репресіями, голодом, колективізацією та війною.

А ще – нищення повітового центру сприймається нічим іншим, як помстою більшовиків місцевому населенню за тривалу збройну повстанську боротьбу за незалежну самостійну Україну. Бо тогочасний Радомишль обіймав чільне місце поруч із Холодним Яром та Гуляйполем, а Олекса, Дмитро, Василь та Олександра (Маруся) Соколовські, Юліан Мордалевич, Орлик, Струк, Лисиця та багато інших повстанських отаманів вписалися в загальну історію боротьби українського народу за незалежність у ХХ столітті.

Як слушно зауважив один з рецензентів книги кандидат історичних наук, керівник Центру стратегічних розробок Андрій Ніцой, вона переконливо доводить, що наші прадіди хоча й не зуміли по-державницьки зорганізуватися навколо уряду УНР, але спротив російським окупантам чинили неабиякий. Саме тому нашу історію зайди знищували як могли.

Примітно, що рідко яка всеукраїнська більшовицька газета виходила в той період без повідомлення про ситуацію в повітовому місті та навколишніх селах, запевняючи читачів, що в повіті все спокійно. Адже для приборкання повстанського руху більшовики вимушені були довгий час тримати тут понад дивізію свого війська.

До слова, чималий огром (як для повітового центру) газет, що протягом 1919-1923 років видавалися в Радомислі, вражає: «Громадська думка», «Большевик», «Известия», «Эхо коммуниста», «Стенгазета УКРОСТА», «Клич труда», «Бюллетень объявлений», «Незаможник», «Трудовая звезда», «Юный коммунар», «За Советы», «Серп и молот»...

І хоча примірників цих газет вціліло небагато, вони дали змогу творцям книги скласти більш-менш цілісну історичну картину, насичену політичною боротьбою, маловідомими подіями і забутими іменами, а головне – описом непростого життя (виживання) міських жителів і селян під час національно-визвольної війни в Україні та послідовної її окупації радянською Росією, методичними знищеннями інакодумців, інтелігенції, духовенства та тотальною зачисткою території від національних паростків української незалежності.

«Постійна зміна влади, нескінченні мітинги, збори й демонстрації, утворення нових органів, які перебирали на себе частину владних повноважень попередників, багатовладдя, наростання національного руху та патріотичної свідомості. Паралельно з цим відбувався повільний розпад імперії та дезінтеграція всіх її складових, а також усе більший економічний занепад і зубожіння населення. Часто не було кому елементарно врегулювати постачання продуктів, котрі, хай у недостатній кількості, проте були, але марно лежали на складах», – коментує В.Фісун.

Враховуючи дослівно відтворений фактологічний газетний матеріал, ця картина є дійсно правдивою. І такий ґрунтовний авторський аналіз подій подано до кожного року означеного п’ятиріччя. 

Змістовний загальний історичний екскурс у ту трагічну для України добу, коли силою більшовицької зброї трансформувалися та спотворювалися багатовікові устої і традиції, зробив співавтор книги Руслан Майстренко.

Цікавий підхід до викладу матеріалу з вдалим поєднанням історичних, джерелознавчих, журналістикознавчих, краєзнавчих аспектів відзначила рецензент видання – доцент кафедри історії журналістики Київського національного університету ім. Т.Шевченка  Олена Школьна.

І декілька слів про співавторів книги. Валерій Фісун є членом Національної спілки краєзнавців, має значні здобутки, зокрема й друковані, у царині фольклористики та краєзнавства. Тривалий час був віце-президентом «Земляцтва житомирян» у Києві та головою його Радомишльського осередку, тож власний внесок у пошанування рідного краю він доповнив яскравою історичною реконструкцію минувшини свої малої батьківщини.

Руслан Майстренко – історик, директор Мірчанського НВК, автор багатьох історико-краєзнавчих досліджень з минулого Радомишльщини, її поселень, українського національно-визвольного руху, що публікувалися в періодиці, наукових збірниках та ін.

Слід сподіватися, що їхня спільна робота буде схвально сприйнята всіма, хто цікавиться історією Радомишльського краю, адже для широкого кола читачів, на жаль, описані події сторічної давнини досі багато в чому залишаються туманними, маловідомими й тим паче малозрозумілими. Наразі й на тридцятому році нашої незалежності тих, хто відстоював її в 1917-1922 та подальших роках дотепер подеколи називають «українськими буржуазними націоналістами», або й гірше – «бандитами».

Хай же історична правда, яка усе ж приходить до нас завдяки подібним книгам, таки стане правдою!

Руслан Майстренко і Валерій Фісун представляють свою книжку в Малині.

Світлина А.Зборовського.

Газета «Зоря Полісся», 21 серпня 2020 р.