субота, 5 березня 2016 р.

«Віддякою» за подвижництво були для неї тюрма та безробіття…


У 1906 році до двокласної Ставецької земської школи Радомисльського повіту, що була зведена й утримувалась коштом меценатки та подвижниці Ольги Вангенгейм, приступила до роботи нова учителька. Вона прибула сюди з Поділля, проте мала за плечима вже чимало пройдених доріг, устелених, одначе, здебільшого тернами.
Звали її Олімпіада Михайлівна Пащенко. І хоча працювала вона у Ставках недовго, зоставила по собі привітний і чистий промінь українськості та національного патріотизму. Недарма у своїх спогадах про навчання у цій школі уродженка сусідніх Кичкирів, відомий український геолог Єлизавета Матвієнко у переліку вчителів, що залишили незабутній слід у її серці, назвала й Олімпіаду Пащенко. Втім ця талановита й водночас мужня жінка заслужено увійшла до літопису українського національного відродження як громадська діячка, просвітителька, педагог, а ще - натхнений дослідник та пропагандист творчості Тараса Шевченка.


*     *     *
Народилась Олімпіада Пащенко 1879 року на Вінниччині в учительській родині. Після закінчення сільської початкової школи дівчину на підставі успішно складених іспитів зарахували відразу до другого класу Маріїнської жіночої гімназії у Кам’янці-Подільському. У 1896 р. вона успішно завершує навчання і здобуває атестат на право вчителювати. Одначе працевлаштуватися у ту пору жінкам було вкрай важко. Відтак певний час Олімпіада давала домашні приватні уроки, а затим подалась аж до Тифлісу, де жив дядько, котрий пообіцяв посприяти з роботою. На гостинній грузинській землі молода вчителька набула потрібного педагогічного досвіду (там вона, до речі, ще й закінчила дворічні вчительські курси) та занурилась у громадське життя, беручи зокрема активну участь у діяльності педагогічного товариства, Товариства народних читань, при якому зорганізувала українську секцію.
Російсько-японська війна 1904-1905 рр. викликала у суспільстві хвилю співчуття до доль вояків, яких кинули у військовий вир. Закінчивши курси сестер милосердя, Олімпіада Пащенко вирушає до Маньчжурії, де працює сестрою-жалібницею у шпиталях, долучається до Червонохресного руху, за що вшановується нагородами.
А у бурхливому й революційному 1905-му вона повертається додому, де її призначають завідувачкою однієї з сільських шкіл. Проте не могла бути осторонь протестного виру, докладно роз’яснюючи селянам антинародну сутність земельної, податкової, територіальної політики. Відтак жінка залишається без роботи та потрапляє під домашній арешт.
Врешті їй вдалося умовити директора народних училищ Київського навчального округу Т.Лубенця направити її до Ставецької школи.
Між тим у списку вчителів Радомисльського міського двокласного училища за 1901-1905 рр. значиться Михайло Павлович Пащенко. Батька Олімпіади, одначе, звали Михайлом Федоровичем, тож, можливо, йдеться про однофамільця, тобто про звичайний збіг, втім, не виключено, що то був котрийсь родич, який теж посприяв переїзду своячки до Ставків.


Ставки початку ХХ століття. Шкільна садиба.

Проте і на новому місці О.Пащенко сповна поринає у громадську діяльність. Разом з учнями, вчителями та сільським активом вона влаштовує різноманітні культосвітні заходи, вистави, інсценізації, літературні вечірки, веде для селян просвітницькі факультативні заняття, народні читання, що на тлі широкого революційного піднесення неминуче привертало до активістки увагу місцевих урядників. Тимчасом селом почали ширитися антиурядові прокламації та листівки, ще й написані забороненою українською мовою.
Підозра відразу падає на Олімпіаду Михайлівну, і у листопаді 1906 р. її та Ольгу Вангенгейм заарештовують та доправляють до Радомишльської в'язниці. О.Пащенко звинуватили зокрема у «составлении и распространении противоправительственных речей на чужом языке». В ув’язненні жінок тримали кілька місяців, а потому врешті відпустили. За Олімпіаду до того ж клопотав Комітет Червоного Хреста. Їй дозволили повернутись до Кам’янця-Подільського, але під пильний поліційний нагляд.
Втім, попри обмеження, утиски й гоніння, не полишала вона активної громадської діяльності.
Революція 1917 року піднесла Олімпіаду Пащенко на гребінь українського політичного життя. Вона тричі входила до складу Центральної Ради, обиралась членом Трудового Конгресу. У рідному Кам’янці її обрали головою повітової земської управи. Разом з нашим славним земляком Іваном Огієнком непосидюча громадська діячка активно займалась відкриттям Кам’янець-Подільського державного українського університету, відродила й активізувала діяльність товариства «Просвіта».
Після приходу до влади більшовиків знову довелося жінці спізнати арешту. Їй навіть оголосили смертний вирок, від якого врятувало заступництво громадськості – передусім вченої ради університету, очолюваної І.Огієнком, учительської спілки, міської думи.
Врешті разом з чоловіком, теж громадським діячем Олександром Шульмінським, вони переїхали на Волинь, а коли цей край потрапив під владу Польщі, опинилися в еміграції.
Подальше своє життя О.Пащенко присвятила вчителюванню, а ще шевченкіані й шевченкознавству. Вона була ініціатором та організатором багатьох заходів, присвячених нашому національному генієві, написала про видатного поета і громадянина ряд дослідницьких праць. Цікаво, що у шкільних ставецьких спогадах Є.Матвієнко висвітлено епізод з появою на стіні в класі портрета Т.Шевченка, що згодом викликало гнів інспектора, який завітав до школи. Скоріше за все його почепила саме Олімпіада Михайлівна. А ставецькі враження діячки знайшли своє відображення зокрема у написаній нею праці «Фрагменти з життя народної школи у зв’язку з революційним рухом в 1905 р.»
Як зазначив її соратник І.Огієнко: «Ціле своє життя О.Пащенко віддала громадській праці, особливо в її освітній ланці, маючи за це єдину нагороду – в’язницю й безробіття».
Скінчила свій земний шлях славна жінка й патріотка у Львові у 93-річному віці.

Газета «Зоря Полісся», 4 березня 2016 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар