вівторок, 25 квітня 2000 р.

Веселі і сумні дороги Віктора Василевського


Постійним і активним дописувачем газети «Зоря Полісся» став у перші роки нашої незалежності лауреат Державної премії, військовий топограф, підполковник Віктор Гнатович Василевський. Його спогади, видрукувані в газеті, дістали схвальних відгуків у читачів. І приємно відзначити, що ці матеріали увійшли до книги В.Василевського «Веселі і сумні дороги», яка побачила світ у Львові.


Відкривається книга нарисом «І побував на захмарних верховинах», у якому розповідається про життєвий шлях нашого славного земляка, уродженця Забілоччя.
Саме спогади про рідне село і склали основу книжки. В них – розповіді про родовід Віктора Гнатовича, про історичне минуле Забілоччя. Власне, згадуючи свої дитячі і юнацькі роки, автор теж додає цікаві факти до історії рідного краю. Адже у цих спогадах — малодосліджені сторінки нашого нещодавнього «світлого минулого»: голодний 33-й, «розкуркулення» працелюбного селянства, примусова колективізація, руйнація храмів, репресії, яких зазнали його близькі.
Оповідаючи про жахливі події 33-го В. Василевський переконаний, що голодомор був штучно організований комуністичною владою, щоб примусити селян іти в колгосп. «Я на свої очі бачив, — пише автор, — як вимітали з кожного двору до зернини, зали­шаючи людей голодними. Мені довелося вантажити мерців на во­зи. То було страшне видовище». А у 38-му зазнали комуністич­них тортур рідні Віктора Гнатовича, які отримали тавро «ворогів народу» за «участь в польській повстанській організації ПОВ», про яку зроду-віку в Забілоччі нічого не чули.
Та поряд із сумним і трагічним В. Василевський згадує іронічні і кумедні ситуації, свідком яких був, його спогади проникнуті надіями на наше краще майбуття Захоплено розповідає він про топографію, котра стала справою його життя, професію справжніх чоловіків, мандрівників і мрійників. Шляхи військового топографа В. Василевського пройшли через Іран і Китай, Памір і Тянь-Шань, Карпати і Кавказ. І кожна з експедицій мала свої особливості, залишила по собі не тільки виконані геодезичні чи топографічні роботи, а й враження від побаченого. Хоча топографія — то передусім забезпечення армії і народного господарства точними картами.
У 1948 році В. Василевському випала честь побувати і перенести на карту найбільший у світі гірський льодовик Федченка (Памір). Виконуючи ці зйомки, доводилося топографам забиратися на захмарну височінь, сходити на найвищі вершини. У 1952 р. за створення карт високогірних районів група топографів, у їх числі і Віктор Гнатович Василевський, була удостоєна Державної (Сталінської) премії СРСР.
Щодо військової топографії, то довгий час ця наука вважалась державним секретом, як не афішувалися особливо й люди, що там працювали. Тож і про Віктора Василевського його земляки донедавна знали не так і багато.
І віриться, що книга його спогадів та роздумів в деякій мірі відкриє цю завісу невідомості.

Під час робіт топографів на льодовику Федченка.
Фото з архіву В. Василевського.

Газета «Зоря Полісся», 23 жовтня 1999 р.