Після Люблінської унії 1569 р., яка об’єднала князівство Литовське із
шляхетською Польщею в одну федеративну польсько-литовську державу – Річ
Посполиту, почалась масова полонізація України, значна частина якої перебувала
під владою Литви. Ця польська експансія особливо була помітною
в сфері культури. І вона ще більше посилилась після церковного собору 1596 року
в Бресті, який «благословив» Уніатську Церкву на існування. Тож православ’я на українських землях поступово відтіснялося на
другорядні ролі.
Саме у церковній
сфері головним чином оберталося тодішнє національне і культурне життя. І тому у
вищих колах Української Православної Церкви зріли задуми щодо захисту своєї
духовності, аби протистояти ополяченню нації. Відтак центр української культури
став переміщуватися з Галичини, де найбільш відчувався вплив уніатства, до
Києва, гуртуючись навколо Києво-Печерської лаври, Значною перешкодою для
повсюдного запровадження унії в Україні стало Київське братство, що відновило
церковну ієрархію, створило власну школу. Серед фундаторів братства були
гетьман Петро Сагайдачний і архімандрит лаври Єлисей Плетенецький.
Завдяки зусиллям
Плетенецького в лаврі 1616 року почала працювати друкарня, яка налагодила
масове друкування українських книг, підручників, Обладнання для неї закупили в
Стрятині. До книговидання архімандрит залучив відомих книжних людей того часу:
З.Копистенського, П.Беринду, Т.Земку, С.Зизанія, О.Митуру, І.Борецького,
К.Саковича, Г.Дорофієвича та інших.
Для забезпечення
друкарні папером Єлисей Плетенецький заснував у Радомислі, що як вважається,
входив до лаврських володінь ще з ХІІ століття, паперову фабрику. В історичних
джерелах є документальні свідчення про неодноразове відвідування печерським
архімандритом містечка у 1609-1612 роках. Очевидно саме цим періодом і має бути
окреслене заснування радомисльської папірні.
Архімандрит Києво-Печерського
монастиря Є.Плетенецький.
Це була не перша паперова мануфактура в Україні. Відомі були на той час,
наприклад, папірні у Львові, Янові, Буському, виробляли свій папір також знані
магнати Острозькі, Але, дбаючи про духовне національне відродження, лавра і
братство прагнули уникнути будь-якої залежності, спираючись на власні сили.
Лаврська друкарня швидко стала найпродуктивнішою в Україні. Вже 1617
року побачив світ первісток київського друку – «Часослов». За перші вісім
років свого існування (до смерті Є.Плетенецького) лавра надрукувала ще десять
великих книг. Зокрема, «Анфологіон» (1619 р. – 1048 арк.), «Книга
про віру єдину» (1619 р.), «Божествена літургія» (1620 р.), «Новоканон» (1620,
1624 рр.), «Бесіди Златоуста» (1624 р.), «Псалтир» (1624 р.) та ін. А загалом з 1616 по 1630 рр. лаврою було випущено більше книжок, ніж до
того вийшло по всій Україні. Виходили переважно церковні книги, щоби протидіяти
поширенню унії (так звана «полемічна література»). Проте друкувалися й віршовані,
пізнавальні твори.
На аркушах багатьох
з цих книг виразно проглядаються філіграні
радомисльської папірні – водяні знаки герба Є.Плетенецького, а згодом – З.Копистенського, його
наступника і послідовника.
Філіграні
радомисльської папірні — герби Є.Плетенецького і З.Копистенського.
Про книгодрукування і виробництво паперу попервах у
лаврській друкарні піклувався Памво Беринда, поет і педагог, лексикограф, друкар
і гравер. Фахівцем друкарської справи він став ще у згаданій
стрятинській друкарні. Тож у Києві й
Радомислі його досвід прислужився якнайліпше.
Кращі свої книги лавра посилала до Москви, в дарунок патріархові і
цареві. Возив їх до «білокам’яної» якраз Беринда. І чимало з тих фоліантів видрукувані були на
радомисльському папері. Окрім вищеперелічених, відомі також видання «Триодь
постная» П.Беринди, «Візерунок цнотпревелебного отця Єлисея Плетенецького»
О.Митури, «Полінодія» З.Копистенського.
За переказами,
спочатку для розгортання паперового виробництва в Радомислі до цієї справи були
залучені іноземні майстри, зокрема з Німеччини. А тогочасна технологія
виготовлення паперу була нескладна і доволі примітивна.
Папір
виробляли з ганчір’я, яке сортували, вибивали од пилу,
добряче виварювали. Сіре ганчір’я йшло
на обкладинковий папір та картон, біле – на книжні аркуші. Паперова фабрика
являла собою кілька цехів. Рушієм її були водяні колеса, що як у млині рухали
вали з дубовими стриженями – ступенями. На них було влаштовано гнізда, оббиті
бляхою, на зразок тертушки, до яких майже торкалися рубчасті кільця. Коли на
ступені накладалося ганчір’я, отими зубцями воно дерлося на
шматки і розтиралося до утворення білуватої рідини. Ця рідина розливалась
рівним тонким шаром у чотирикутні форми з сітчастим дном. Вода збігала через
сітку, залишаючи на формі загуслий осад. На формі, крім того, тонким дротом
було вишито згадані вище філіграні. Тому паперова маса виходила в цих місцях
тоншою, ніби проолієною, утворюючи «водяні знаки» - філіграні. Затим той
паперовий осад, підсихаючи, ущільнювався, перекладався сукном, пресувався і
просушувався на дощечках. Сухі аркуші проклеювалися клейовою сумішшю, щоб не
розходилися фарба або чорнило, і глянсувалися на ковадлі молотом. Після чого
паперовий аркуш був готовий.
Будівлі радомишльської папірні містилися на березі річки
Мики, де, як вважають дослідники, 1612 року було збудовано паперового млина, і
являли собою житлове приміщення з підвалом-коморою на краю греблі,
безпосередньо виробниче приміщення для ступ, заставки з лотком і водяним
колесом та приміщення для сушіння і сортування паперу.
Продуктивність цієї мануфактури була досить високою. Тож
книгодрукування завдяки цьому успішно розвивалося, роблячи неоціненний внесок у
розвиток і становлення української культури і книги зокрема. Недарма під час
панахиди по Єлисею Плетенецькому (помер у 1624 році) у виголошеній про заслуги
небіжчика промові новообраного архімандрита Захарія Копистенського пролунало:
„Папірню в Радомислі побудував коштом немалим на подивення у тім краю, і як річ небувалу виставив і поніс..."
Паперова мануфактура стала по суті першим промисловим
підприємством Радомисля і, можна вважати, що достатньо прибутковим. У подимних
податях Київського воєводства за 1628 рік зазначено, що від папірника сплачено
12 злотих податку, від товариства - 12 злотих і 12 грошей. У 1631 році
папірники сплачували вже по 23 злотих. Це була чимала подать, адже міські шевці
й ковалі сплачували по 6 злотих, подимний податок становив по 24 гроші, з халуп збиралося по 12 грошей. Тоді, до речі,
в Радомислі рахувалося 45 димів (будинків), 5 городників, 15 халупників, 1
священик, 1 млинар, 1 рудник, 1 тесляр, 1 склодув, 1 коваль, 1 папірник з
товариством.
Виробництво паперу було вкрай потрібне для розвитку
національної духовності і культури. Ця справа вабила багатьох тогочасних
діячів. Припускається, що відвідував папірню в Радомислі гетьман Петро
Конашевич-Сагайдачний, бували тут інші відомі діячі тієї доби.
Радомисль був заміською резиденцією Київського митрополита Петра Могили. В історичних джерелах наводяться його листи за 1629-1638 роки, писані з Радомисля.
Радомисль був заміською резиденцією Київського митрополита Петра Могили. В історичних джерелах наводяться його листи за 1629-1638 роки, писані з Радомисля.
Митрополит Петро
Могила.
Згодом з радомисльською папірнею був пов’язаний життєвий
шлях видатного українського патріота і культурного діяча Пантелеймона
Кохановського, якого вважають вірогідним автором «Синопсису», найпопулярнішого
в минулому історичного твору. Призначений радомисльським старостою,
Кохановський водночас завідував папірнею. Тоді ж, у пору визвольної війни
українського народу, на папері з Радомисля друкувалися універсали гетьмана
Б.Хмельницького.
Радомисльській паперовій фабриці присвятили ряд своїх
історико-дослідницьких праць М.Грушевський, І.Огієнко, І.Крип’якевич, докладно
змальовано її у відомому історичному романі З.Тулуб «Людолови».
Вважається, що діяла папірня в Радомислі до ХVІІ
століття. Принаймні подальші відомості про це виробництво відсутні.
А несподіване його продовження відбулося вже у XIX
столітті, коли Радомисльський повіт став одним із центрів паперової
промисловості на українських теренах. Значні виробничі потужності мали
Дитятьківська, Малинська, Коростишівська паперові фабрики. Останні дві діють і
донині. До речі, одним із засновників паперової фабрики у Малині був радомисльський
купець А.Себер, а на початку ХХ століття серед її співвласників значився один з
найбагатших фабрикантів Радомишля Н.Горенштейн. І нині це підприємство тримається серед лідерів
галузі в Україні.
Зразки книг, видрукуваних на радомисльському папері,
зберігаються в Київському музеї Книги і книгодрукування (він розташований на
території Києво-Печерської лаври). А в радомишльському історико-краєзнавчому
музеї виставлено серед експонатів макет будівель легендарної папірні,
виготовлений свого часу місцевими краєзнавцями-ентузіастами за стародавніми
описами.
Макет Радомисльської папірні, виконаний за
стародавніми описами художником М.Криворуком.
На жаль, саме місце де містилась папірня, невідоме. У
1960-х рр. його намагалися відшукати науковці. З місцевих жителів, яких вони
тоді опитали, ту місцину нібито знав лише 90-літній дід Михеров. Але він через
старість дістатися туди не міг, розповівши, проте, що розташована вона на
лісовій галявині, через яку протікає невеликий ручай, де довгий час зберігалися
сліди підмурів.
З огляду на пошуки науковців і наведені свідчення
старожила виглядають сумнівними твердження власників музейного комплексу «Замок
«Радомисль», що нібито стародавня папірня містилась на місці колишнього млина
Пекарських, у якому облаштовано музей. Одначе заслуговує на увагу встановлення
на водному плесі музейних теренів пам’ятника
Єлисеєві Плетенецькому і запроваджене для відвідувачів виробництво паперу за
стародавніми технологіями. Відтак численні туристи опосередковано дізнаються
тепер і про одну з найдавніших радомишльських історичних пам’яток.
Навколо паперової мануфактури в пору її діяльності
сформувалося село що й дістало згодом назву Папірня. Воно, як самостійна
адміністративна одиниця проіснувало аж до шістдесятих років ХХ століття, коли
з’єдналося офіційно з Радомишлем і стало його передмістям. А назва за ним так і
збереглась. І хай завжди буде, як згадка про наше славне історичне минуле.
«Діяльність бібліотек по збереженню
культурної спадщини і відродження духовності народу».
Матеріали
Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції.
ВКФ «Поліграфіка», Житомир, 1996 р. с.30-32.
Зведений каталог Житомирської обласної універсальної бібліотеки ім.О.Ольжича та бібліотек Житомирської області.