пʼятницю, 9 травня 2014 р.

Легендарний танк та ядерний щит, що гартувалися Радомишлем

Танк Т-34 не без підстав вважали кращим танком Другої світової війни. «Броня міцна і танки найшвидкіші…» - саме цій фортеці на сталевих колесах якнайліпше підходила пропагандистська пісня про радянських танкістів. Розробив і створив легендарну бойову машину у Харкові конструкторський геній Михайла Кошкіна. Його витвір справді був унікальним: потужна зброя, висока маневреність, відмінний броньовий захист. Втім оспіваному броньованому щиту танк має завдячувати відомому ученому Андрію Анатолійовичу Бочварю, представникові славної династії металознавців, життєпис якої починався у повітовому місті Радомислі Київської губернії.


1868 року на посаду городового лікаря Радомисля було призначено Михайла Андрійовича Бочваря. А за два роки по тому у місцевій Свято-Троїцькій церкві було охрещено новонародженого сина подружжя Бочварів – Анатолія. Проте лікарська професія тоді несла в собі й певний ризик, адже саме лікарям доводилося безпосередньо стикатися з різноманітними, ще не досить вивченими на ту пору хворобами, у тому числі й інфекційними, наражаючи себе на смертельну небезпеку. Через тяжку недугу лікар Бочвар змушений був припинити лікарську практику і у 1877 році - помер.
Анатолій залишився напівсиротою, відтак навчатися почав лише у 14-річному віці. Родина переїхала до рідних у Петербург, де юнак у 1891 році закінчив реальне училище і вступив на хімічний факультет Імператорського Московського технічного училища, відоме затим як МВТУ ім.Баумана. Закінчивши виш з відзнакою, Анатолій Бочвар залишився працювати у ньому викладачем.
У 1902 він тут уперше організував підготовку фахівців за спеціальністю металургія, у 1904 році заснував першу металургійну лабораторію, а у 1908 – металографічну. Тож недарма у науковому світі уродженця Радомисля, професора Анатолія Михайловича Бочваря вважають засновником московської металознавчої школи. Величезний внесок він зробив у впровадження антифрикційних, підшипникових сплавів, поліпшення якості металів, розробку нових сплавів і матеріалів для оборонної промисловості тощо.


Подвижництво ученого було відзначене орденами Леніна і «Знак пошани», він вшанований званням заслуженого діяча науки і техніки РРФСР.
Його школу пройшло чимало послідовників, що стали відомими фахівцями металургії та металознавства, видатними діячами науки, промисловості і вищої освіти.
Та чи не найкращим учнем Анатолія Бочваря і гідним продовжувачем його металознавчої школи був син ученого – Андрій, що народився 1902 року.
Закінчивши те ж МВТУ, він, як і батько, поринув у світ металів, їх досліджень та наукових пошуків. Андрій Бочвар створив нову теорію кристалізації металів і сплавів, встановив температурну закономірність їх рекристалізації (у металознавчому середовищі її називають правилом Бочваря), заклав основи структурної теорії жаротривкості, розробив метод кристалізації сплавів під тиском.
Саме ці його розробки й прислужилися створенню надзвичайно міцної броні для танка Т-34, до виробництва якого вчений був залучений. Поєднання конструкторської й наукової думки дозволило створити справді унікальний захист, що поєднував надзвичайно міцні елементи броні, зібраної з катаних плит і листів, які після складання піддавалися ще додатковому поверхневому загартуванню.   Броньовий корпус танка забезпечував надійний протиснарядний та рівноміцний захист усіх конструктивних елементів та вузлів. У найбільш вразливій лобовій частині броньові плити були змонтовані під найраціональнішим захисним нахилом.
Танк Т-34 впевнено вів бойові дії і в оборонних, і в наступальних операціях на усіх фронтах та був надійним прихистом і могутньою силою для матінки-піхоти.
Якнайкраще зарекомендували себе те-тридцятьчетвірки у знаменитому танковому протистоянні у грудні 1943-го на рідній Бочварям Радомишльщині – під Заньками, Ходорами, Заболоттю.
За участь у виробництві легендарної бойової машини Андрій Анатолійович Бочвар був удостоєний Сталінської премії. На ту пору він уже був академіком, провідним науковцем галузі.
У 1946 році його залучили  до радянського уранового проекту, що у стислі терміни мав забезпечити стратегічний ядерний паритет. Бочвар-молодший очолив групу вчених, котрі у так званому московському НДІ-9 (потім - Всесоюзний науково-дослідний інститут неорганічних матеріалів) зуміли виробити металевий плутоній, з якого отримали сплав збройового плутонію для виготовлення деталей першої радянської атомної бомби.
У квітні 1949 року потрібну кількість матеріалу було отримано, і атомники приступили до збирання виробу.
Потому науковий колектив Андрія Бочваря брав участь вже у виготовленні водневої (термоядерної) бомби.
Його внесок у здійснення цих проектів було двічі відзначено званням Героя Соціалістичної праці. Наукові здобутки видатного вченого винагороджені шістьмома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, багатьма медалями. 5 разів він удостоювався державних премій.


На посаді директора ВНДІНМ Андрій Анатолійович працював до кінця своїх днів. Після його смерті у 1984 році Інститут неорганічних матеріалів назвали іменем академіка А.А.Бочваря. Його ім’я носить також одна з московських вулиць. Поховані батько і син Бочварі у Москві (Анатолій Михайлович пішов з життя у 1947 році).


Газета «Зоря Полісся», 9 травня 2014 р.