суботу, 21 лютого 2015 р.

Зброярська кузня Сергія Гусовського


Російська військова агресія в Україну нині знову зробила наших співгромадян обізнаними з різноманітними видами озброєнь, переліками яких рясніють повідомлення з зони бойових дій на Донбасі. Поруч із сучасними смертоносними системами залпового вогню несуть небезпечну загрозу і воїнам, і мирним мешканцям й інші не менш страшні зразки важкої зброї. З-поміж них - міномети, балістичні й стрілецькі характеристики яких, поєднані з високою точністю й потужністю стрільби, зробили їх незамінними для ураження цілей, що в силу рельєфу місцевості чи інших природних або штучних перешкод є невразливими для прямих обстрілів.
Значний внесок у виробництво цих «гармат для навісної стрільби», що з’явилися на початку ХХ століття й, удосконалюючись, знайшли широке застосування у пору Першої і Другої світових та інших локальних воєн, зробив радомишлянин Сергій ГУСОВСЬКИЙ – знаний інженер і організатор виробництва.


У 1908 році у Радомислі відкрилась чоловіча гімназія, що стала провідним навчальним закладом і міста, і повіту.
Як згадував випускник гімназії 1919 року Микола Осадчий, у 1914 році в гімназії з’явилась посада інспектора (помічника директора). Працював інспектором молодий учитель російської мови і літератури Володимир Гусовський.
22 лютого 1915 року у Радомислі в родині Гусовських народився син Сергій. Дитинство його припало на буремні роки революційних і військових потрясінь. На цьому тлі рік 1919-й став останнім в нетривалій історії радомишльської гімназії. Заклад було перепрофільовано, а педагоги, що залишилися у розбурханому лихоліттями місті,  змушені були працевлаштовуватися в інших освітніх установах або виїздити. Гусовські врешті переїхали до Веприна, де у місцевій школі Володимир Іванович почав учителювати. Цю школу й закінчив Сергій. У Вепринському колгоспі в 15–річному віці він дістав перший трудовий гарт, вступивши потому до машинобудівного робітфаку, а опісля – до Київської політехніки.
На відміну від батька сина вабили точні науки, бо зарані він виявив технічне мислення, вирізнявся гарною пам’яттю, здатністю до конструювання.
У 1938 році дипломований інженер-механік дістав призначення на знаний столичний завод «Арсенал», що, підтверджуючи свою назву, спеціалізувався на виробництві й ремонті різноманітного озброєння. На цьому підприємстві Сергій Гусовський пройшов шлях від рядового інженера до керівника. Вже у перші три роки своєї роботи молодий фахівець швидко подолав щаблі начальника сектору, начальника зміни, помічника і заступника начальника цеху.
Після нападу гітлерівської Німеччини на СРСР він бере активну участь у демонтажі обладнання й підготовці заводу до евакуації. Очоливши один з ешелонів, Гусовський вирушив з ним у російське місто Воткінськ, що в Приураллі. А на місці призначення за три дні 2500 працівників, які прибули з ним, увели в дію механічний цех, що під орудою Сергія Гусовського почав давати озброєння фронтові.
Але військо потребувало суттєво якісніших і потужніших зразків зброї. У 1942 році у Коломні було створено Спеціальне конструкторське бюро гладкоствольної артилерії, що спеціалізувалося на розробці й удосконаленні мінометів. До роботи в ньому було залучено й Гусовського. Через рік він став Головним інженером СКБ. Розроблений і в стислі терміни запущений у виробництво 160-мм міномет М-160 став найпотужнішим мінометом не лише в арсеналі Червоної Армії, а й узагалі Другої Світової війни. Згодом було впроваджено ще більш потужний 240-мм міномет  М-240.
    Вагомий внесок Сергія Гусовського у їх виготовлення було відзначено двома орденами Червоної Зірки.
    У 1949 році уже досвідчений інженер і організатор виробництва повертається до Києва на рідний «Арсенал». На підприємстві починається суттєве перепрофілювання на нові військово-технічні орієнтири. Тут запроваджують розробку і виготовлення оптичних, оптико-механічних і оптико-електронних приладів для авіаційної та ракетно-космічної техніки.
В різні роки Сергій Володимирович працював на «Арсеналі» начальником цеху, лабораторії, виробничого відділу, заступником головного інженера з підготовки виробництва, заступником начальника, начальником Центрального конструкторського бюро підприємства. У 1966 році його призначили директором заводу (з 1975 р. – генеральний директор).
Підприємство по праву вважалось одним з провідних в оборонній галузі та оптичному і оптико-електронному приладобудуванні зокрема. Під керівництвом С.Гусовського тут успішно створюються прицільні комплекси для балістичних ракет, ракетно-космічні прилади, інфрачервоні головки самонаведення для авіаційних ракет і переносних зенітних комплексів, навігаційні та топографічні пристрої.
Вироби арсенальців не проминули жодного космічного старту, зробленого в СРСР, вони зробили вагомий внесок у втілення таких ракетних систем, як «Інтеркосмос», «Енергія», «Циклон», «Протон», «Зеніт», «Тополь», «Воєвода» («Сатана»). На «Арсеналі» випускалися приціли для авіації, в тому числі автоматичні для кулеметно-гарматного озброєння і бомбометання, які встановлювалися на літаках «Міг», «Су», військових гелікоптерах, а також апаратура для військово-морських суден та ін.
За спогадами тих, хто з ним працював, Сергій Володимирович був вольовою людиною, вмів досягати поставленої мети, організувати колектив на виконання поставлених завдань, застосовуючи у керівництві важелі, які за сучасною термінологією називають системним підходом. Колег і підлеглих приваблювали в ньому щирість і дружелюбність, надзвичайна ерудиція та інтуїція. Коли у когось щось не виходило, він, як кажуть, не вдавався до розносів, а прагнув розібратися й допомогти.
Громадський авторитет Сергія Гусовського підтверджувало його неодноразове обрання депутатом Київради і Верховної Ради УРСР.
За видатний внесок у розробку і освоєння нової техніки та вмілу організаторську роботу С.В.Гусовський був удостоєний Державної (1970) та Ленінської (1982) премій, нагороджений трьома орденами Леніна, медалями. У 1975 році йому було присвоєне звання Героя Соціалістичної праці.
Пішов з життя талановитий конструктор і організатор виробництва після тяжкої тривалої хвороби 30 жовтня 1983 року. Поховали Сергія Володимировича Гусовського на Байковому кладовищі в Києві. У столиці та Радомишлі його ім’я увічнено в назвах вулиць.

Газета «Зоря Полісся», 20 лютого 2015 р.