вівторок, 7 грудня 2004 р.

Для вас, краєлюби


Уже вдруге стереотипним виданням видавництво «Житомирський вісник» випустило посібник «Географія Житомирської області». Його автор — кандидат географічних наук, президент Житомирського науково-краєзнавчого Товариства дослідників Волині Микола Юхимович Костриця. Як зазначається в анотації, розрахований посібник передусім на вчителів, учнів загальноосвітніх шкіл і середніх спеціальних навчальних закладів, а також на краєзнавців, туристів, усіх, хто цікавиться природою, економікою і культурою Житомирщини.


І, прочитавши книгу, в цьому неодмінно переконуєшся. У дохідливій формі в ній розповідається про геологічну будову, рельєф, корисні копалини, клімат, внутрішні води, ґрунти, флору і фауну, тваринний світ, наводяться відомості про природничо-географічні комплекси, народне господарство, населення області, розкриваються екологічні особливості. Словом, йдеться про все те, що охоплює географічна наука. Причому висвітлення географії подається, спираючись на історичні особливості розвитку краю, історію природничих досліджень у ньому. Подаються у виданні також деякі цікаві туристські маршрути пам'ятними місцями Житомирської області. У додатку подано мережу заповітних об'єктів Житомирщини, перелік рідкісних видів рослин і тварин регіону, занесених до Червоної книги України, наводяться рівні радіоактивного забруднення в районах, прилеглих до ЧАЕС.
Допитливий читач знайде у посібнику чимало корисного матеріалу, що безпосередньо стосується Радомишльського району. Відомості про Радомишль подаються у розділі, де розповідається про головні міста області. До речі, тут наведено історичну довідку про наш райцентр, уміщено його історичний герб. Наводяться в посібнику прізвища вчених і краєзнавців, які досліджували Радомишльщину. Серед них – Г.Бельке, Г.Танфільєв, О.Рогович, М.Миклухо-Маклай (брат відомого мандрівника), Р. і Є.Єленевські, О.Мельник. Розкриває автор походження назв ряду населених пунктів, як то Рудні, Гути, Слободи, а ще — Дубовик, Осички, Березці, Заболоть, Брід, Біла Криниця, Білка, Поташня, Папірня та ін. Подано докладні відомості про головну річку області та району — Тетерів, згадуються легендарні радомишльські дуби, і, звичайно ж, викладені в книзі особливості географічного району, до якого входить Радомишльщина.
Як зазначає М.Ю.Костриця у післямові, вивчення природи, історії, економіки і культури рідного краю допомагає краще розуміти його минуле, усвідомлювати сучасне, уявляти майбутнє. Але життя, що повсякчас змінюється, вимагає доповнень до наведеного в книзі. Тож разом з автором хотілося б сподіватися, що знайомство з посібником «Географія Житомирської області» стане для його читачів поштовхом до пошукової і дослідницької діяльності в галузі краєзнавства.


Газета «Зоря Полісся», 7 грудня 1994 р.



Така дивна назва


Версія

З-поміж видрукуваних на початку ХХ століття фотолистівок з тодішніми радомишльськими краєвидами привертає до себе увагу та, на якій фотографом увічнено вулицю Русанівську. Такою є давня і сучасна назви, хоча у радянські часи її ще були нарекли вулицею Карла Лібкнехта. Проте не лише своїм краєвидом та історичною цінністю виокремлюється ця виконана у кольорі листівка серед інших. Хоча, зауважу, особливо цінуються подібні фото, коли на них присутні тодішні реальні «дійові особи», у нашому випадку - мешканці стародавнього повітового міста Радомисля, типажі, а тут їх зафіксовано чимало -  і дорослих,  і юних (на ті часи, звісно).


Однак передусім викликає подив, що на листівці назва вулиці чомусь зазначена як «Ругалівська». Відтак резонно щонайперше виникає припущення, що то – просто друкарська помилка або описка.
Але, читаючи тогочасні газети чи книги, особливих помилок, які б отак кидалися у вічі, у них не знаходиш, не те, що в сучасних виданнях. Та й не так уже багато тексту на тій листівці, щоби в одному слові зробити відразу дві помилки. Друкувалась листівка, відомо, у радомисльській друкарні Е.Заєздного, тож набірник не міг не знати назви вулиці.  Їх у місті тоді було не так уже й багато, а ця до того ж – одна з центральних. А ще ж у кожній друкарні працював коректор, який вичитував тексти, вишукуючи там можливі похибки. Крім того, перш, ніж дати дозвіл на друк, підготовлений до друку зразок мали оглянути та затвердити замовник і цензор (на повітовому рівні – справник). Невже всі недогледіли?
Втім, хтозна, може й справді припустився знаний тогочасний радомисльський видавець такого собі «ляпу», підвівши водночас й відомого місцевого фотографа В.Козловського.
А якщо не помилилися? Тоді слід вважати, що назва «Ругалівська» могла мати право на існування. Адже поряд з офіційно встановленими назвами вулиць часто-густо вживаються народні або ж давніші. Як маємо ми досі разом з вулицями Пархоменка, Філіповича, Мічурина їх поширені серед містян наймення, як Перший, Другий, Третій хутори. Так само вживаються назви Звіринець, Коробочка, дарма що йдеться про вулиці Сингаївського, Лесі Українки.
А що ж таке – Ругалівська?
Очевидно, тут можна вести мову про декілька тлумачень. Найбільш ймовірним з них слід, певно, вважати походження такої назви від стародавнього слова «руга», що означає землі, передані церкві або духовній особі. Враховуючи, що Радомисль упродовж кількох століть входив до церковних володінь, таке пояснення може бути цілком прийнятним.
Не виключено, що «Ругалівська» могла походити й від слова «ріг», тобто кут будинку, площі чи вулиці. Виходячи з того, що вона сполучалась з магістральними вулицями міста – Малою і Великою Чорнобильськими, а ще – із Соборним майданом, звідки розходилися шляхи на Київ і Житомир, таке врешті теж може мати місце.
Ну, й нарешті, багатьом вчувається у тій дивній назві російське «ругаться», «ругать», що можна пов’язувати зі сварливими господарями – мешканцями вулиці. До речі, чимало вулиць отримували свої назви (і цілком офіційно) від особливостей, рис характеру, а то й імені, прізвища чи прізвиська першого поселенця. Такі ж прізвища, як Ругальов, Ругалов – теж не рідкість.
Таким чином, категорично відкидати надруковану на листівці «помилкову» назву, мабуть, не варто. Бо хтозна, можливо, колись і знайдеться остаточне пояснення цій історичній загадці.

Газета «Зоря Полісся», 7 грудня 1994 р.