понеділок, 2 серпня 2004 р.

2. Радомишльські напуття братів Незабитовських

Слід у долі Кобзаря

У щоденнику Т.Шевченка між 15 і 16 серпня 1857 року записано рядки: «...я був ощасливлений зустріччю з улюбленим і шанованим поетом Тарасом Григоровичем Шевченком, з яким я проводжу ці дні, що залишать в мені глибокі спомини назавжди... Степан Незабитовський».

Лікар 45-го флотського екіпажу Степан Андрійович Незабитовський був у когорті українців Астрахані, які першими радо зустріли Шевченка, що повертався з десятирічного заслання. Земляки оточили його гостинністю та увагою, підбадьорили поета, підняли його дух, додавши творчих сил і наснаги. Ось як висвітлив ці дні у щоденнику сам Тарас: «з 15 до 22 серпня у мене в курявій і брудній Астрахані було таке світле свято, якого на моєму віку ще не траплялося. Земляки мої … так щиро, так радісно, так по-братерськи повітали моє визволення з неволі і свою гостинність так розгорнули, що не дали мені самому провадити свої записки, а взяли на себе». Астраханські привітання справді окрилили Шевченка, і як зазначав біограф митця О.Кониський,  вони «були першим ступенем на тій стежці, де українці свідомо справляли свій святий обов’язок прилюдного і заслуженого пошанування генія рідного слова і великого страждальника. З Астрахані почався прилюдний суд і осуд тієї великої історичної несправедливості тяжкої, що заподіяно над Шевченком 30 мая 1847 р.»
На знак вдячності за гостинність поет обдарував своїх астраханських друзів автографами власних віршів з дарчими написами на згадку. Степану Незабитовському, зокрема, Шевченко підписав вірш «Ще, як були ми козаками».
Степан Андрійович походив зі шляхетського роду  Незабитовських, що у XVIII столітті пустив коріння на наших теренах.
1824 року в  родині службовця Андрія Незабитовського в Радомишлі народився син Василь, що згодом став відомим юристом і правознавцем. Степан був молодшим від брата на п’ять років. Обидва брати Незабитовські закінчили 2-у Київську гімназію. У 1849 р. С.Незабитовський вступив на медичний факультет Київського університету св. Володимира, який закінчив 1854 р.
Набуті знання молодому лікареві довелося застосовувати у екстремальних умовах. Зі студентської лави він потрапив у горнило Кримської війни і був серед учасників героїчної оборони Севастополя 1854 - 1855 рр. За зразкове і сміливе виконання своїх обов'язків лікар Степан Незабитовський був нагороджений орденом Святого Станіслава з мечем.
Після закінчення військової кампанії Степан Андрійович отримав призначення до Астрахані, де й відбулась його незабутня зустріч із Т.Шевченком. До речі, С.Незабитовський добре знав творчість Кобзаря ще з студентських літ. За спогадами близьких, він часто декламував поему «Чернець», вірш «А.О.Козачковському».
В подальшому лікар Степан Андрійович Незабитовський, що залишив свій слід у долі великого Кобзаря, мав широку лікарську практику. Сотні й тисячі пацієнтів завдяки йому змогли оправитися від недуг, покращити своє здоров'я. Тож сповна він виконав дану колись клятву Гіпократа. Помер відомий лікар у 1902 році.

Газета «Зоря Полісся», 11 вересня 1999 р., 8 березня 2013 р (доповнене).

неділя, 1 серпня 2004 р.

1. Радомишльські напуття братів Незабитовських


В кінці XVIII століття на Радомишльщині оселилась віть давнього роду шляхтичів Незабитовських. Один з її представників був тут управителем маєтностей уніатської митрополії. Саме з цієї родини пішли у світ Василь і Степан Незабитовські. Відтак радомишльська земля дала життя двом своїм славним представникам, двом братам, що залишили добрий слід в історії України і рідної Радомишльщини.

Правознавець світового рівня

Утворена у 1919 році Ліга націй, як і Організація Об’єднаних націй, що діє з 1945 року, в основу своєї діяльності поклали принципи міжнародного права. Регулювання відносин між державами формувалося упродовж багатьох століть. Завдяки створенню важливих міждержавних інститутів у ХХ століття вони нарешті набули цивілізованих норм.
А початок їх законодавчому врегулюванню було покладено століттям раніше зокрема у працях українського вченого-правознавця Василя Андрійовича Незабитовського (1824-1883). Його роботи «Вчення публіцистів про міждержавні володіння» (1860 р.), «Міжнародні звичаї під час війни» (1861 р.), «Новітні проекти міжнародного статуту» (1874 р.) відіграли важливу роль у становленні міжнародного права та знайшли своє втілення і в сучасних умовах. В.А.Незабитовський уперше у світовій літературі та науці міжнародного права висунув теорію юридичної природи державного права, за якою держава панує не над територією, а над людьми. Територія, вказує вчений, - це межа, а не предмет державної влади.


Народився всесвітньовідомий юрист у повітовому Радомислі в родині дрібного канцеляриста. Потому Василь закінчив Другу Київську гімназію, а затим вступив на юридичний факультет Університету св. Володимира.
Будучи студентом, він прилучається до діяльності Кирило-Мефодіївського товариства, цікавиться багатьма науковими напрямками, теоріями не тільки в галузі юриспруденції, а й інших наук – філософії, економіки, історії.
В 1846 році після закінчення університету зі ступенем кандидата права В.А.Незабитовський деякий час служив у цивільній палаті. Затим він переходить на викладацьку роботу. У 1848-1851 рр. працює викладачем права у рідній гімназії, а потому викладає історію російського права, державне і фінансове право у елітному й престижному Ніжинському ліцеї кн. Безбородька. Він посідав там професорську посаду, не маючи, проте, відповідного наукового звання.
У 1853 році В.Незабитовський стає ад’юнктом Київського Свято-Володимирського університету, очоливши кафедру міжнародного права. Окрім суто викладацької діяльності, він веде активну наукову роботу. У 1858-1859 роках вчений з науковою метою побував у Німеччині, Франції, Нідерландах, Бельгії, Англії. Вивчаючи систему права цих країн, він знаходив відмінності і тотожності, спільні принципи й ідеї, що втілилися згодом у його проектах побудови міждержавних відносин за однаковими міжнародними законами й статутами.
У 1862 році В.А.Незабитовський здобув ступінь доктора права і став професором правознавства. В різні роки в університеті він працював деканом, проректором, певний час виконував обовязки ректора.
Вчений залишив значну наукову спадщину з фінансового права, історії російського права і філософії права. Вже по його смерті у 1884 році в Києві під редакцією професора А.В.Романович-Славатинського побачило світ «Зібрання творів» Василя Андрійовича Незабитовського, яким і донині послуговуються фахівці.

Газета «Зоря Полісся», 7 серпня 1999 р.