середа, 23 вересня 2009 р.

З історії сіл Радомишльщини. ВИРВА


   Це село розташоване на однойменній річці, від якої й дістало назву, за 30 км на північний схід від Радомишля і за 1 км від залізничної станції Ірша. Через Вирву проходить автошлях Радомишль-Ірша. Сусідні села: Ірша (1 км), Садки (1 км), Веприн (5 км), Федорівка (7 км).


   Існує легенда, за якою назва поселення пов’язується з його засновниками – селянами-кріпаками, котрі вирвались на волю з-під поміщицького гніту. Проте більш вірогідним є тлумачення назви населеного пункту та річки від слова «вирва», яке в українській мові означає яму в дні річки або ж вибиту кимось велику яму.
   В деяких документах назва села подається також як Вирова, Вировка (Віровка).
  Перші писемні згадки про Вирву стосуються XVII століття, коли це поселення належало до Чорнобильських маєтностей князів Кмітив. У 1618 р. тодішні його власники Софія з Кмітив та її чоловік Лукаш Сапіга заставили свої володіння в угоді з К.Кевлічем.
  У 1624 р. магнат Т.Сущанський-Проскура звертався до каштеляна київського Ю.Вишневецького щодо повернення селян, збіглих з Мохнача до Вирви. Того ж року на село здійснили наїзд козаки П.Конашевича-Сагайдачного.
   Під 1650 р. в листі воєводи Київського А.Киселя, котрий позичив 50 тисяч злотих у каштеляна київського М.Бржозовського, Вирву названо у переліку заставних маєтностей під цю позичку.
    У 1765 році Вирва згадується в документах уніатської митрополії у зв’язку з єврейською колонізацією краю. За зробленим переписом тоді тут мешкало троє євреїв, належних до Коростишівського кагалу, родина яких тримала в селі корчму, у 1784 р. їх було вже пятеро.
   З 1772 р Вирва входила до Вепринського маєтку, що належав овруцькому підсудку Юрію Галецькому. У 1840-х роках тодішній власник села Михайло Галецький відновив тут давній рудний промисел, оселивши для роботи на ньому десять родин радомисльських міщан. У середині ХІХ ст. маєтності у Вирві з 1517 десятинами землі у Галецьких викупив Тарасій Джержанівський.
   4000 десятини лісу поблизу села за 35 тис. рублів придбав київський купець Кельн для свого цукрового заводу на дрова. Тому місцеве населення окрім сільського господарства було зайняте також на лісопильнях.
   За даними 1850 року тут проживало 177 жителів, у 1863 р. - 200, приписаних до Вепринського православного приходу. Вирва входила до Вишевицької волості Радомисльського повіту.
   У 1869 році власницею земельних угідь Вирви стала капітанша Єлизавета Калиновська, яка викупила 465 дес. ріллі,135 – лісу, 270 – неугідь, згодом ці землі перейшли до Григорія Бондаревського і оцінювалися у 28,6 тис. руб.
    У 1884 р. у Вирві мешкало 247 жителів.
   Станом на 1887 рік в селі нараховувалось 102 ревізійних селянина, які після селянської реформи 1861 року дістали в користування 381 дес. землі з викупною платою у 213 руб. 86 коп. Вирванська міщанська община об’єднувала 71 жителя.
   У 1900 р. Вирва налічувала 76 дворів, у яких мешкало 589 жителів (285 чол. і 304 жін.), що переважно займалися хліборобством. За селом рахувалося 1285 дес. землі. Порядкувало на ній товариство селян, котрі обробляли ріллю за трипільною системою. Запасний продовольчий капітал становив 1300 руб.
   В селі працювала школа грамоти, був водяний млин. Діяв пожежний обоз із двома діжками та двома баграми.
   У 1902 році з прокладанням залізниці Київ – Коростень біля Вирви було збудовано залізничну станцію з назвою Ірша. В подальшому ряд жителів Вирви працювало там на пристанційних спорудах, виробництвах, пунктах тощо.
   Напередодні 1917 року у Вирві обліковувалося 100 дворів. У користуванні місцевих жителів було 450 дес. землі.
   У 1918 р. в селі було проголошено Радянську владу. Радянський актив складався з 27 жителів, серед яких відомі Ф.Литвиненко, Ф.Музика, О.Андрійчук.
   За переписом 1926 року у Вирві обліковувалося 156 дворів з населенням у 718 чоловік.
  У 1929 р. 25-тисячник комуніст Соболь організував тут колгосп «Червоний Жовтень», котрий через рік обєднано було з колгоспом «Достаток» с.Садки.
   Нищівно прокотилась селом хвиля сталінських репресій. Під приводом приналежності до надуманої контрреволюційної організації «Спілка визволення України» у 1933 р. було заарештовано і розстріляно секретаря сільради Дмитра Гавриленка, ув’язнено й вислано на Північ Артема Литвиненка, Михайла Литвиненка-Марковського, Арсена, Дем’яна та Дмитра Музик, Арсенія та Йосипа Осадченків. У 1937-1938 рр. під суворі каральні заходи потрапили громадяни польської національності, що свого часу переїхали сюди з Волині, – Григорій, Йосип та Флоріан Бочковські, Франц Вишинський, Франя та Рафаїл Голембіовські, Домінік Звольський, Віталій Зінкевич, Станіслав Новаковський, Альбін Павицький, Герасим Рудницький, Ксаверій Соболевський. Така ж трагічна доля спіткала одноосібника Івана Куліша-Романчука, колгоспників Павла Музику, Павла Недашківського, Антона Осадченка, станційного робітника Федора Осадченка, цигана Петра Муринкіна.
   У 1941 році чисельність населення Вирви становила 527 жителів, налічувався в селі 151 двір.
   Під час німецької окупації (з липня 1941 до грудня 1943 р.) колгоспне майно було розграбоване, зруйновано школу, деякі садиби селян. 15 юнаків і дівчат було вивезено до Німеччини.
   У грудні 1941 р. у Вирві було створено підпільну антифашистську групу, до якої увійшли Павло Канюка, Павло Литвиненко, Харлампій Миненко, Сергій Литвиненко, Прокоп Буркало, Петро Осадченко, а також патріоти Садків та Ірши. Очолював підпілля житель Садків Сергій Євдокименко. Підпільники тримали зв’язок з малинським підпіллям Ніни Сосніної та Павла Тараскіна, партизанським з’єднанням Івана Хитриченка, до якого влився ряд місцевих жителів. Серед народних месників сельчанами вшановується память підпільниці Мотрі Канюки-Литвиненко, котра загинула в бою з окупантами.
   На фронтах Другої світової війни полягло 52 жителя Вирви.
   У повоєнні роки артільне господарство було відбудоване. В селі з’явилися клуб, бібліотека, новий продовольчий магазин.
   1958 року місцевий колгосп обєднали з Макалевицьким ім.Сталіна під назвою «Червоний жовтень». Згодом Вирва, як бригадне село, входило до укрупнених Вишевицького, Вепринського, знову Макалевицького колгоспів.
   У 1973 р. у Вирві нараховувалось 138 дворів.
   В 1990 р. колгосп «Червоний Жовтень» у Вирві було відновлено,а 1992 року його реорганізували у виробничий підрозділ Поліської дослідної станції ім.Засухіна (с.Федорівка Малинського району).
  У 1923-1966 рр. село входило до Малинського району, підпорядковуючись Макалевицькій сільській раді. З 1967 р. передано разом з іншими селами цієї сільради до Радомишльського району. Затим було в складі Вепринської сільради, з 1992 р.- Іршанської.


Уродженець Вирви, учасник Другої світової війни з 1939 до 1945 рр. Петро Осадченко. У 1961-1971 рр. він був головою Макалевицької сільради.

У 2007 р. при сільському клубі був створений фольклорно-етнографічний ансамбль «Хуторяни», до якого увійшли жителі Вирви та Ірши. Серед його засновників та активних учасників – завідувач клубу Володимир Кузьменко (керівник), Галина Литвиненко, Родіон Зайцев, Юлія Воловень, Раїса Ролінська, Ольга Старовойт, Валентина Яковенко та ін. Ансамбль брав участь у багатьох фольклорних фестивалях, концертних програмах, у 2012 році удостоєний звання «народний – аматорський».


Уродженцем Вирви є діяч українського національно-визвольного руху Петро Зілинський-Содоль (1893-1987) - сотник армії УНР, учасник Першого Зимового походу.


   За переписом 1989 року у Вирві проживав 231 мешканець (93 чоловіки і 138 жінок). У 2000 р. тут нараховувалося 183 жителі.

За матеріалами газети «Зоря Полісся», 18 серпня 1993 р.