середу, 13 квітня 2011 р.

Космічні обрії Георгія Кравченка

    12 квітня 1961 року епохальна звістка сколихнула планету: вперше на навколоземній космічній орбіті побувала і облетіла Землю людина. Ця подія стала новиною номер один у всьому світі. А польотом у космос почали відтоді марити мільйони хлопчаків.

    -     На великій шкільній перерві ми з товаришем традиційно рушили зі школи до «Ривиного» магазину (він містився біля теперішньої будівлі «Приватбанку») купити товстих пряників за 9 копійок, - пригадує тодішній учень школи №1, а нині директор цього закладу Євген Орехівський. – В цей час на площі через гучномовець почали передавати повідомлення ТАРС про космічний політ Юрія Гагаріна. Десятки городян слухали, затамувавши подих. Ми мерщій побігли до школи переказати сенсаційну новину. І вже за кілька хвилин вона лунала  через шкільний радіовузол. Радості і гордості у всіх не було меж. І хто тоді міг подумати, що з роками колишні учні нашої школи будуть причетними до космонавтики…
   У 1961 році випускник Радомишльської школи №1 імені Т.Шевченка Георгій Кравченко уже навчався на другому курсі механіко-машинобудівного факультету Московського поліграфічного інституту. Але подія, що сталась 12 квітня того року, зіграла визначальну роль у його житті.
   За два роки перед Кравченком постав вибір подальшого профілю навчання. І його перевели до МАІ (Московського авіаційного інституту), закінчив який Георгій у 1965 році із здобутою спеціальністю інженер-механік з управління польотом і динаміки літальних апаратів. Для фахівців це означало космічну галузь.  Направили працювати Кравченка до НДІ-88. Таку завуальовану назву тоді мав головний науково-дослідний інститут ракетно-космічної промисловості.
-     Ми тільки могли здогадуватися, де працює Жора, - згадує його однокласниця Людмила Лимарь (нині – Бурлаченко). – Під час наших зустрічей він завжди уникав розмов про свою роботу і давав зрозуміти, що розголошувати її не може…
Власне, це вже тільки останніми роками з космонавтики почали потроху знімати гриф «таємності», принаймні для власного народу. Відтак стають відомими імена й тих, хто забезпечував те, про що пересічні громадяни раніше лише чули і бачили в загальних інформаційних повідомленнях.
В ракетно-космічному НДІ, який нині іменується ФГУПЦНДІмаш, проминула вся трудова біографія Георгія Миколайовича Кравченка. Тут він пройшов шлях від  інженера до головного спеціаліста і начальника головного відділу надійності ракетно-космічної техніки. Саме розробка, впровадження та реалізація систем забезпечення надійності космічної техніки, забезпечення і подовження термінів надійного функціонування космічних апаратів було й залишається сферою його діяльності. Що це означає для умов космосу, де все обладнання, від складних пристроїв до звичних  гвинтиків, повинно мати на багато порядків вищу надійність та безвідмовність, мабуть, переконувати не треба. А в міру розвитку освоєння космічних просторів, коли польоти тривають місяці й роки, такі властивості набувають дедалі більшої ваги. І доробок радянської, а потім російської   космонавтики доводить, що її фахівці своє діло знають.
Приміром, 15 років замість проектних пяти працювала в космосі орбітальна станція «Мир», на якій побувало багато екіпажів, у тому числі й міжнародних. Ці дослідження стали новим вагомим кроком в освоєнні людиною навколоземного космічного простору і  надзвичайно збагатили не лише космонавтику, а прислужилися всій світовій науці та Людству загалом. За участь у тривалому забезпеченні роботи станції «Мир» Центр Управління Польотами нагородив  Георгія Миколайовича Кравченка подячним свідоцтвом.
Вагомим був його внесок у розробку і застосування космічної навігаційної системи ГЛОНАСС, у створення космічних апаратів за програмою «Інтеркосмос». До речі, у межах цієї програми ( і не тільки) він плідно співпрацював з українським космічним КБ «Південне».  А ще – Кравченком зроблено величезну кількість досліджень, випробувань, які сприяли не лише новим технічним розробкам, а й стали основою багатьох  директивних документів, технічних стандартів, у тому числі державних. Недарма Георгій Миколайович є експертом Федеральної системи сертифікації космічної техніки.
Вінчають його численні науково-технічні здобутки урядові нагороди, галузеві відзнаки, Почесна Грамота Російського космічного агентства. Указом Президента Росії він удостоєний звання «Заслужений машинобудівник Російської Федерації», а Федерацією космонавтики Росії відзначений званням «Заслужений створювач космічної техніки».



Отакого славного земляка, безпосередньо пов’язаного з космонавтикою мають радомишляни. Втім місцем народження Георгія Кравченка є Глухів, що на Сумщині. Він народився у цьому місті 8 липня 1941 року у сімї кадрового військового. З огляду на дату народження батько на ту пору був на фронті, і пізнати його хлопцеві так і не судилося. В жовтні того ж полум’яного 1941-го випускник Московської Військово-політичної академії Микола Пилипович Кравченко пропав безвісти, і його доля рідним досі не відома. Хоча те, що він загинув у вирі війни, родина розуміла й усвідомлювала.
У 1945-му Кравченки переїхали до Радомишля на батьківщину мами - Анастасії Якимівни. Старший син Ігор закінчив тут у 1950-му школу №2 з золотою медаллю. А Георгій навчався у першій міській школі, і теж став золотим медалістом у 1959-му.
Повоєнне дитинство у Радомишлі, як і скрізь, було голодне і босоноге, з благеньким школярським вбранням і полотняною сумкою через плече. А ще тогочасні підлітки мали чимало обовязків по домашньому господарству, допомагаючи старшим. Кравченки жили без батька, тож чоловічих турбот у хлопців вистачало. Але у навчанні жодних послаблень вони собі не дозволяли. 
Л.Бурлаченко згадує, що Жора Кравченко був без сумніву найкращим учнем класу. Не було випадку, щоб він не знав уроку чи не зміг відповісти на питання вчителів або однокласників. Та жодним чином ніколи не виказував своєї переваги у знаннях. Навпаки при потребі дохідливо пояснював домашні завдання товаришам, і, чого гріха таїти, завжди давав списати і їх, і контрольні або ще щось.
- А от одного разу у нас був такий випадок, - розповідає Людмила Володимирівна. - У старших класах нам, як правило, на неділю домашніх завдань не задавали. Але якось у понеділок вчитель історії раптом з доброго дива  став вести опитування учнів, причому викликав до дошки найкращих, відмінників. І всім підряд почав ставити двійки, бо, зрозуміло, до уроку ніхто не підготувався. Дійшла черга й до Кравченка. Ми були переконані, що Жора урок знав. Але він із солідарності так само відповів: «Не вивчив». Вчитель вишикував  «двієчників» біля дошки і … направив усіх на прибирання території навколо школи. То був такий собі виховний момент, бо двійок до журналу, ясна річ, не поставили… Коли усім класом затівали якусь витівку, як скажімо, втеча з уроків на кінозйомки, що проходили в Радомишлі, або нічне збирання металобрухту в одному з підприємств, який наступного дня виявився цілком придатними запчастинами до автотракторної техніки, Георгій завжди солідаризувався з усіма, хоча як відміннику та ще й комсоргу школи це йому могло, як кажуть, вийти боком…
Дружні стосунки єднають Георгія Кравченка з однокласниками упродовж усіх цих п’ятдесяти двох років, що минули після школи. На жаль, приїхати на чергову ювілейну чи іншу зустріч не завжди давала йому змогу зайнятість. А останнім часом на заваді почали ставати й хвороби. Але подумки він завжди поринає на побачення з друзями і школою, з дитинством і юністю, з рідним містом, яке вивело у зоряні світи.


P.S.  Директор ліцею №1 ім.Т.Шевченка Є.Орехівський додає:
- Приємно усвідомлювати, що два випускники нашого навчального закладу (принаймні про двох нам це відомо) причетні до освоєння космічного простору. З Жорою Кравченком ми, можна сказати, ровесники, хоча він на чотири роки старший від мене. До речі, нас учила одна перша вчителька - Лідія Петрівна Старжинська.
А от ще один наш вихованець, уже мій учень, випускник 1972 року Юрій Туровець свого часу командував Космічними військами Росії, а зараз є доцентом Російської Академії ракетно-космічної оборони, де готує висококваліфікованих фахівців для космічної галузі.
Примітно, що обидва підтримують постійні зв’язки з рідною школою. Буваючи в Радомишлі, неодмінно навідуються до нас.
Тож ми можемо пишатися тим, що і наше місто, і наш навчальний заклад має безпосередній стосунок до такої важливої наукової справи, як підкорення Всесвіту.

Матеріал без скорочень і купюр, підготовлений для газети «Зоря Полісся» (опублікований в  номері від 12 квітня 2011 р.).