субота, 27 травня 2000 р.

«Без творчості себе не мислю…»


Коли у фіналі свого концерту в Радомишлі знана в Україні співачка Ірина Шинкарук виконала пісню «Свіча», в залі вибухнув грім овацій. 3 одного боку то була данина виконавиці за чудовий спів, з іншого — відзнака глядачами самого твору: хвилюючого й щемного, проникливого й драматичного. Не всім, проте, було на гадці, що автором музики до цієї й інших пісень, які пролунали в тому концерті, був земляк радомишлян композитор Костянтин ЯНОВСЬКИЙ.


На початку 2000-го в Житомирі відбувся його творчий вечір, приурочений до сорокаріччя з дня народження і 20-річчя творчої діяльності.
- Незначні, але примітні для мене дати, - каже з цього приводу ювіляр. - Адже є змога озирнутися на пройдений шлях, оцінити вже зроблене, намітити нові віхи, яких потрібно сягнути...
Щодо подоланого етапу, то він знаменувався для митця багатьма творчими перемогами. Серед них, зокрема, Гран-прі фестивалю «Ялта-98», перше місце на конкурсі ім. В.Iвасюка (2000 р.), де їх переможниця, згадана вже I.Шинкарук, виконувала саме його твори. А ще - Всеукраїнський фестиваль телепрограмм «Калинові острови». Пісня К.Яновського з такою назвою стала гімном цього телемедійного форуму.
I приємно, що сходження до вершин починалося для Костянтина Яновського у Радомишлі, місті, про яке він повсякчас згадує з теплотою і вдячністю:
- Радомишль - це моя батьківщина, перше кохання, якщо можна так сказати, місто, у якому проминули перші 16 років життя. А тому будь-яка згадка про нього породжує ностальгійні спогади про дитинство, друзів, учителів.
Народився Костянтин Яновський 1960 року. Його батько Анатолій Костянтинович працював інженером у шляхобудівельній організації, мама - Олена Дмитрівна, завідувала райвідділом культури. Музику в сім’ї шанували і любили, тож потяг хлопця до неї був природним і закономірним. Відтак одночасно він зробив крок до першого класу школи №2 і музичної, де навчався по класу фортепіано. Шанобливо Костянтин згадує своїх учителів з музшколи Г.Москаленко, I.Шевчука, котрий дав йому перші уроки композиції.
А згодом, коли в дев'ятому класі юнак продовжив навчання у школі №3, його нові однокласники разом з ним об'єдналися у ВІА «Акван».
- То була хвиля масової з'яви вокально-інструментальних ансамблів,— згадує Яновський. - Щоправда, на такому самодіяльному рівні здебільшого наслідували «Бітлз», «Піснярів», «Аріель», «Вєсьолих рєбят» чи «Машину врємєні». Але хотілося щось втілити й своє особливе...
Відтак у репертуарі «Аквану», що залюбки виступав з концертами у колективах і селах району, брав участь у різноманітних районних фестивалях, зазвучали й перші пісні, написані Костянтином: «Гранитные плиты», «Орган», «Пісня про Радомишль». Сьогодні, певно, вони видаються незначними, але перші спроби потрібні у будь-якій справі, аби постійно прагнути удосконалення. Та й оті первісні самостійні кроки не були марними, бо сприяли творчому становленню молодого автора й музиканта. Між іншим, ще один учасник того самодіяльного гурту став згодом професійним виконавцем: Анатолій Биков працює солістом у Тульській філармонії.
А потому, вступивши до Житомирського музучилища, Костянтин уже пов'язав своє життя з обласним центром, куди згодом переїхали й батьки. Закінчивши 1980 року училище, К.Яновський завідує постановчою частиною театру Будинку офіцерів. У 1984-му - він працює музичним керівником у відомому дніпропетровському колективі «Водограй», з яким очолив український творчий десант на БАМ. Затим була робота в Івано-Франківському «Беркуті». Цей колектив, до речі, приїздив з концертом до Радомишля.
- Пригадую, хвилювався я тоді, - розповідає Яновський. – Хоча раніше не раз виступав у самодіяльності на сцені БК, а тут - уже виступ на професійному рівні...
Проте радомишляни щиро зустріли виступ і свого земляка, і його ансамблю, і твори Костянтина, які виконав «Беркут».
Далі - знову Житомир, де Костянтин Яновський працює донині, де мешкає з дружиною і сином. Тут спочатку було навчання на філологічному факультеті педінституту і водночас творча робота у складі вузівського гурту «Контраст». 3 1992 року — він режисер і музичний редактор на обласному телебаченні. Тож відтоді до творчих пошуків на музичній ниві додалися й телевізійні.
Нині Костянтин Яновський входить до Всеукраїнської гільдії режисерів. А його режисерські роботи, зокрема, відеофільми «Вдови», «Рідної землі окраса», належно поціновано критикою. А ще відзнято десятки музичних кліпів, сотні концертів, тисячі программ. За кожною з цих робіт - цікаві поїздки, зустрічі, знайомства. Він побував на багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсах, фестивалях. Серед них популярні «Червона рута», «Слов'янський базар», де працював поруч з такими зірками, як Й.Кобзон, I.Алєгрова, О.Газманов, В.Моісеєнко і В.Данилець, А.Данилко, болгарськими, румунськими, англійськими виконавцями (Костя, до речі, вільно володіє англійською). 3 усіма цими знаменитостями відзнято спільні телепрограми, інтерв'ю, пов'язано чимало курйозів, про які Костянтин може розповідати. годинами.
Та головним його захопленням була і лишається музика. У творчому доробку композитора Костянтина Яновського цикл фортепіанних п'єс, кантата «Доля» на вірші Т.Шевченка, музика до спектаклів «Двоє на качелях» і «П'ята пора року», співпраця з такими виконавцями як I. та В.Шинкаруки, Ю.Градовський, О.Тарасюк, М.Желєзніков, О.Крук, Р.Баштинський, Ю.Соловйова, В.Литвиненко (теж наш земляк, між іншим).
- I що ж далі? - запитую Костянтина.
- Писати, творити, знімати. Бо без творчості себе вже не мислю. А ще - шукати нові таланти, допомагати їм зіп'ятися на ноги, щоби прославляли вони наш пісенний край. I неодмінно завітати з концертом-звітом до рідного Радомишля. Хоча і можливі тут певні організаційні складнощі, але коли є бажання, вони неодмінно долатимуться...
К.Яновський прийшов на світ 25 січня, того ж дня, що й В.Висоцький. Легендарний поет був і залишається для Костянтина кумиром і взірцем, на який молодий митець (бо сорок - то в мистецтіві ще «юнацький» вік) повсякчас прагне орієнтуватися. Передусім у тім, щоб подарувати людям усі без останку крихти свого таланту. А відзнака і шана глядача є його беззаперечним свідченням.


Газета «Зоря Полісся», 27 травня 2000 р.