субота, 19 січня 2019 р.

Будівничий та фундатор українського війська


До когорти фундаторів та будівничих українського війська у революційну пору 1917-1919 років належав Генеральний хорунжий Михайло Іванів.
  

Саме в такій українській правописній формі записав своє прізвище генерал-майор Російської імператорської армії Михайло Онуфрійович Іванов, котрий після Лютневої (1917 р.) революції, що ствердила демократичний устрій у багатовіковій імперії, пристав до українського військового руху. І свою національну належність вказав: «українець».
Як зазначає у своїх спогадах учасник тих буремних подій полковник Армії УНР В.Кедровський, на Першому Всеукраїнському військовому з’їзді, що відбувся в Києві 18–20 травня 1917 р., Михайла Іваніва обрали членом Українського Генерального Військового комітету. До складу комітету увійшло 17 достойників, яких визначили за простою більшістю набраних ними голосів. Іванів при цьому мав сьомий кількісний результат, виявившись, до речі, єдиним у складі комітету, хто мав генеральське звання. В кінці липня того року він зокрема завідував інспекторським відділом УГВК, отримавши військове звання Генерального хорунжого. На початку 1919 р. очолив адміністративну управу Головного штабу Дієвої армії УНР, а в квітні того ж року став начальником Головного штабу.
Основним центром формування військ УНР, як, утім, і столицею самої Української республіки, став на той час Кам’янець-Подільський, зусібіч оточений арміями ворогуючих сторін – більшовицькою Червоною, Денікінською Добровольчою, Польською й Румунською. Тут, звісно, осідав і Головний штаб української армії. Врешті у листопаді 1920-го місто зайняли червоні війська.
Михайла Іваніва заарештували чекісти й доправили до Харкова.
Невдовзі його амністували і звільнили з ув’язнення, натомість мобілізували вже до Робітничо-селянської Червоної Армії. Але – ненадовго, бо у 1923 було оголошено демобілізацію.
Втім ЧК поза увагою колишнього генерала не лишило, всякчас тримаючи під пильним наглядом. І коли закрутився вир сталінських репресій, під нещадний прес яких потрапили й українські вояки, не минув цієї трагічної участі й Генеральний хорунжий Іванів.
7 березня 1938 року його заарештували за звинуваченням у створенні та керівництві контрреволюційною організацією. На ту пору Михайло Онуфрійович мешкав у Києві, де працював бухгалтером комбінату «Харчосмак». У його карній справі зазначено, що підтримував контакти з колишніми офіцерами російської армії, серед яких названо підполковника Р.Супруненка. Той мешкав у Бородянці, а свого часу служив під орудою М.Іваніва в дієвій армії УНР.
Вже через місяць 14 квітня трійка НКВС засудила його до розстрілу з конфіскацією майна. Того ж дня вирок було виконано, а місцем поховання стали сумнозвісні Биківнянські могили…
У біографічних відомостях зазначається, що народився Михайло Онуфрійович Іванів 17 грудня 1866 року на станції Кочерів у родині станційного службовця. Позаяк у деяких довідкових джерелах станцію довільно інтерпретували у залізничну, а службовця – в залізничника. Наразі приналежність до села Кочерів, що на Радомишльщині, за такого «редагування» виглядала незрозумілою й сумнівною. Втім спроби віднайти станцію з назвою Кочерів в тогочасних залізничних мережах виявилися ще більш нереальними і практично нездійсненними, бо, по-перше, іншого населеного пункту з такою назвою не існує, а, по-друге, на теренах сучасної України залізничне сполучення як таке почало активно розвиватися тільки з 1868 року. Тож у 1866 році жодної діючої залізничної станції в Київській губернії просто не було, як і станційних службовців на них.
Врешті крапки над «і» поставили архівні церковні джерела.
На жаль, метричну книгу кочерівської церкви за 1866 рік віднайти не вдалося. Натомість екскурсовод Радомишльського краєзнавчого музею Сергій Галицький натрапив на метричний запис Покровської церкви села Кочерів, зроблений 1869 року, який засвідчував, що 11 березня тут було охрещено іменем Ганна народжену 25 лютого в Кочерові доньку чиновника 14-го класу станційного наглядача Онуфрія Анастасійовича Іванова та його законної дружини Марії Федорівни. 
Додам, що 29 червня 1871 року в цій же церкві хрестився їхній син Олександр, уроджений 9 червня.


 Тож ішлося у біографії вояка про поштову станцію, яка зорганізувалась у Кочерові з уведенням в дію Києво-Брестського шосе, та її службовця.
Наразі не залишається сумнівів у достовірності факту народження одного з очільників українського війська саме в Кочерові Радомисльського повіту. До речі, якраз у сестри в Бучі під Києвом осів Михайло Іванів у 1923-му, коли був звільнений з армії.
Отримавши середню освіту в 4-й Київській гімназії, юнак у 1887 році закінчив Варшавське піхотне училище. Потому служив прапорщиком у 71-му та 70-му піхотних полках, що дислокувалися в Польщі. Затим навчався у Санкт-Петербурзькому археологічному інституті, що готував, одначе, археографів та архівістів. Відтак з листопада 1900 року був направлений до Головного штабу Російської імператорської армії для служби у Військово-науковому архіві.
Проте у наступні криваві військові кампанії, що їх вела імперська Росія, М.Іваніва відкликали до фронтових порядків. У Російсько-японську війну він був призначений скарбничим штабу 3-ї Маньчжурської армії. За бойові заслуги одержав звання підполковника, нагороджений орденами Св. Анни ІІІ ст. і Св.Станіслава ІІ ст.
Після завершення війни службу продовжив в Іркутській військовій окрузі. Попервах був старшим ад’ютантом штабу, виконував обов’язки чергового генерала штабу. У 1912 році у званні полковника його призначили помічником командира 25-го Сибірського стрілецького полку, потім 28-го. У серпні 1914-го з початком світової війни полковник М.Іванов став командиром ново-сформованого 48-го Сибірського стрілецького полку. А вже у жовтні полк обійняв бойові позиції на рідних командирові українських теренах – у Карпатських Бескидах, де являв приклади стійкості, зазнавши притому значних втрат.
Звитяга М.Іванова була відзначена орденами Св. Владимира IV і III ступенів. У липні 1916 р. йому присвоїли звання генерал-майора. В кінці того року полк вів запеклі бої на Станіславській лінії, де командир дістав поранення. У грудні його перевели з діючої армії в резерв штабу Київської військової округи.
Тут і зустрів Михайло Іванів українську революцію, без вагань долучившись до творення і становлення незалежної української держави.


Газета «Зоря Полісся», 18 січня 2019 р.