пʼятницю, 22 травня 2015 р.

Героїчний злет Володимира Глубокова


Примітно, що напередодні Дня героя, який відзначається в Україні 23 травня, Президент України Петро Порошенко 15 травня 2015 року посмертно вшанував нагородами 220 захисників Вітчизни, які загинули внаслідок бойових зіткнень із російсько-терористичними угрупуваннями бойовиків в зоні проведення антитерористичної операції протягом осені 2014 - весни 2015 року.
Серед нагороджених – майор Володимир Петрович ГЛУБОКОВ, похований у Вишевичах. Нашого земляка удостоєно ордена Богдана Хмельницького III ступеня за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.


Володимир Глубоков проходив службу у Хмельницькому окремому полку дистанційно-керованих літальних апаратів.
- Це був справжній професіонал і фахівець, якого поважали і цінували однополчани, – згадує про героя заступник командира військової частини Віталій Ганжа. – Він був прекрасним наставником для молодих військовослужбовців.
З перших днів початку АТО на сході України Володимиром Петрович перебував на передовій, очолюючи вкрай важливу для сучасних бойових дій службу безпілотників. Йдеться і про забезпечення польотів власних літаків, і про знешкодження ворожих таких апаратів.
10 лютого 2015 року терористи з боку Горлівки обстріляли Краматорськ, де дислокувався підрозділ «безпілотників» В.Глубокова, зі смертоносних установок залпового вогню «Смерч», реактивні снаряди якого випалюють все живе на значній території. Для міста це був перший такий обстріл, тому застав він городян і військовиків зненацька. Володимир саме був на своєму бойовому посту, на аеродромі.
- Важка втрата для всіх нас, і для родини, і для держави, - розповідає командир полку Тарас Потягач. – Але він залишив по собі добрий слід. І вже наступного дня після його загибелі наші безпілотні літаки так само виконували свої завдання, бо успішно діяли в бойових умовах молоді фахівці, підготовлені офіцером Глубоковим. Він користувався авторитетом у частині за військову виучку, за справжній чоловічий  характер. Це був механік - від Бога, а офіцер - від батька...
Він народився 23 липня 1978 р. у Празі, де тоді проходив військову службу батько Петро Володимирович – кадровий офіцер, котрий невдовзі пройшов через горнило Афганської війни. Потому родина повернулась в Україну, оселившись у Василькові. У тамтешньому військовому авіаційно-технічному училищі, яке готувало техніків з обслуговування літальних апаратів, й навчався юнак. Згодом він закінчив національний університет у Хмельницькому, куди був направлений після училища для проходження служби, і де після одруження й осіла родина молодого офіцера, у якій зростала красуня-донечка.
 Мама героя – вишевичанка Валентина Груша. Саме на її батьківщину, у Вишевичі, до бабусі, Володя залюбки приїздив на відпочинок і у дитинстві, й пізніше. Коли у 2005-му трагічно обірвалося життя батька, Володимир став за старшого для всього роду. Бо господарських чоловічих рук потребувало й вишевицьке обійстя, де вже господарювала мама. У селі він мав добрих друзів, рідних і близьких людей, для яких був завжди своїм, земляком. Тож у вишевицькій землі й знайшов свій вічний прихисток.
Народжений в родині військовика Володимир Глубоков без вагань обрав собі військову професію і залишився вірним військовому обов’язку до кінця,  поклавши голову, перебуваючи на передовій. Він віддав за Україну життя на самісінькому його злеті, у 37-річному віці. На тому високому злеті, якого повсякчас досягали літальні апарати, котрими опікувався офіцер. Героям слава!

Газета «Зоря Полісся», 22 травня 2015 р.


вівторок, 19 травня 2015 р.

Особлива місія графа Дуніна-Вонсовича та її сучасні ставецькі мотиви


Грудень 1812 року. Французький імператор Наполеон Бонапарт, не здобувши лаврів переможця у Франко-російській війні, спішно залишає Росію. Його деморалізована, напівголодна і до нитки змокла й замерзла від сніговіїв та тріскучих морозів армія майже надана сама собі. До того ж відступаючим французам на п’яти наступають війська фельдмаршала Кутузова, повсякчас скубуть їх козачі та партизанські загони.
- От би Бонапартика у полон прихопити! – міркують вояки.
Після переправи в Березині, коли французьке військо виявилось майже повністю знекровленим, така нагода видавалась цілком вірогідною.
Одначе цим, даруйте за каламбур, «наполеонівським» планам став на заваді 27-річний лейтенант, один з ординарців Наполеона та його походний перекладач Станіслав Дунін-Вонсович, який успішно виконав покладене на нього надзвичайно важливе завдання із супроводу імператора з білоруського містечка Сморгонь до Парижу.
Відтак невдовзі після цього рятівник очільника Франції отримав чин капітана. Потому «милійший Вонсович», як охарактеризував його у своїх спогадах мемуарист наполеонівської доби А. де Коленкур, вже у званні полковника командував ескадроном розвідників Імператорської гвардії під час Французької кампанії 1814 року. А у 1815 р., після остаточної поразки й відставки Наполеона, вступив до армії Царства Польського.
Слід зазначити, що С.Дунін-Вонсович був одружений на Ганні Потоцькій, племінниці останнього польського короля Станіслава-Августа Понятовського.
Втім воювати з Росією за відновлення незалежної польської держави довелося йому вже лише під час повстання 1830-1831 рр. Спочатку він був начальником штабу у війську бунтівного генерала Й.Хлопицького, а затим очолив кавалерійську бригаду Резервної дивізії і був обдарований званням бригадного генерала. Придушення польського бунту змусило графа Станіслава піти у відставку та емігрувати до Франції, де він у 1864 році в 79-річному віці й спочив у Бозі. Згодом його останки перепоховали у Польщі…


Особлива місія графа Станіслава Дуніна-Вонсовича з урятування Наполеона і загалом його непересічна постать наразі прислужилися власникові мистецького маєтку «Ставки», що створюється у селі Леніному (у минулому - Ставки) в колишніх графських володіннях Дуніних-Вонсовичів, колекціонеру і меценатові Олексію Шереметьєву для втілення цих подій у майбутніх музейних експозиціях. Першим кроком тут стала влаштована в останні святкові травневі дні історична реконструкція бівуаку (наметового табору) наполеонівської епохи.


Тож на території мистецького маєтку шикувалися, маневрували, демонстрували навички володіння зброєю «французькі вояки» в одностроях, екіпіруванні та спорядженні тієї доби.


Власне, витримував стиль й персонал закладу, екскурсоводи, додаючи дійству особливого екзотичного шарму.


Глядачі мали змогу не лише на власні очі побачити давній військовий вишкіл та побут, а й оглянути старовинну зброю (гармати, рушниці), спробувати вправлятися з нею. 


У залах колишнього палацу Дуніних-Вонсовичів, який нині реконструюється, було виставлено експозицію раритетів з колекції Музею Шереметьєвих: штандарти Великої армії з вензелем Наполеона, колекція фарфору «Маршали Наполеона», портрети воєначальників та Бонапарта, посмертна маска французького імператора, старовинний сервіз із зображенням батальних сцен наполеонівських війн та ін.


А ще всі, хто завітав того дня до Ставків (сотні відвідувачів сюди прибули не лише з Леніного, Радомишля та навколишніх сіл, а й з Києва, обласних міст),  із задоволенням оглянули черговий мистецький доробок учасників традиційного живописного пленеру, започаткованого тут торік як знаними столичними художниками, так і талановитими початківцями. Нинішній весняний вернісаж представили зокрема Олексій Аполлонов, Олександр Храпачов, Віолета Монсевич, Дмитро Тарасенко, Ростислав Дудченко, Катерина Рейда,  китайські живописці Сунь Ке та Чен Си (куратор - Наталія Сухоліт). Околиці маєтку та села заяскріли цього разу на полотнах барвами весни й оновлення, доповнивши колекцію творів ставецької тематики новими колоритними роботами майстрів пензля.


Серед почесних гостей цих культурно-мистецьких заходів були Генеральний консул Республіки Польща в Україні Рафал Вольські та співробітники посольства, відомий меценат, нащадок знаного українського роду Мішель Терещенко, очільники Радомишльської райдержадміністрації та районної ради Володимир Тетерський, Віктор Міхненко і Олександр Кобилинський. 
Культурно-мистецьке дійство супроводжувалось виступами самодіяльних артистів, зокрема народного хору «Пісні моєї душі», названого іменем Валентини Корзун, уродженки цих місць. Показові богатирські забави влаштували аматори гирьового спорту Радомишльщини. А завершилось свято пізно увечері своєрідним відкриттям ставецького літнього кінотеатру, де демонструвався художній фільм «у дусі часу»  - «Пан Тадеуш» польського кінокласика А.Вайди, знятий за твором класика письменства А.Міцкевича і присвячений подіям 1811-1812 р., що передували російському походу Наполеона.


Між тим тогочасні військові баталії деякими дослідниками ще й тлумачаться, як «друга Польська війна», у якій Польща прагнула відновити свою державність і повернути землі, загарбані Росією. Тож у давнину на наших теренах тісно перепліталися історичні долі українців, поляків та французів, тепер же надбанням нащадків стає їх культурно-мистецьке та історичне трактування.


А тимчасом стародавні Ставки, схоже, вже починають звикати до огрому гостей і туристів, котрі торують сюди дорогу, як до примітної просвітницької, наукової та мистецької резиденції.



Газета «Зоря Полісся», 22 травня 2015 р..