четвер, 26 жовтня 2000 р.

Ліс рубають, щоб… посадити


  В давніх описах наш край вимальовується суцільно залісненим. Відомо ж, що прадавні тутешні аборигени-древляни назву свого племені дістали саме від лісів,тобто – «деревні люди»,ті, що живуть серед дерев. Давньоруські літописи відзначають, що древлянські «городи» (міста-фортеці) містилися часом у непрохідних хащах, тому навіть дістатися до них, не те, що підкорити, було справою нелегкою. Тому-то й вчинили вони опір полянам-киянам, чий князь Ігор вирішив був покласти на цей волелюбний народ додатковий тягар податей.
  Вже дещо пізніше, за часів монголо-татарської навали, древлянські землі стали пристановищем для тих, хто рятувався від нашестя кровожерливих ординців у лісових нетрях. Саме в ту пору засновано було в наших краях поселень, у назвах яких зберігаються перекази про ті трагічні події – Котівка, Краснобірка, Заболоть, Мірча, Таборище, Торчин… Ці та інші села згадуються в історичних джерелах зусибіч оточеними лісами. Втім як і Радомишль. І ліси ті були могутні й вікові.
  Нині ж від них не зосталося й сліду. А те, що є, - поки що здебільшого посадки. Де більші, де менші. Справжнім лісом вони стануть через століття, а то й більше. Власне, вікових лісових масивів у нас уже практично не лишилося, за винятком окремих дерев, як, приміром, легендарні Богданові дуби біля «Криниченьки».
  З кінця XVIII століття, тобто із загарбання краю Росією, запрацював потужний маховик знищення прадавніх лісів. Один за одним почали зявлятися в наших краях тартаки, лісопильні, лісозаводи. Якби так тривало і в ХХ столітті, на цих теренах не було б жодного деревця.
  На щастя, громадськість, наука почали бити на сполох. І здоровий глузд врешті взяв гору. Відтак увійшли в обіг поняття лісокультурництво, лісовідновлення, коли ліси вирубувалися на повністю, а вибірково, а на місцях суцільних вирубок відразу виникали посадки. На Радомишльщині зокрема лісокультурницька справа, спрямована на збереження і відновлення лісових масивів, започаткувалась у 1900 році. Саме тоді було засаджено угіддя, які нині є найдавнішими у володіннях радомишльських лісівників, їхній вік відповідно перевалив за  сто років. Зосереджуються вони головним чином біля Радомишля і далі до Кримка, Хомівки.
  Відтоді лісовідновлення стало невід’ємною турботою лісоводів, які стежать за тим, аби площі нових насаджень принаймні не були меншими від вирубаних. Бо лише в цьому засторога зберегти ліси для нащадків.



Газета «Зоря Полісся», 25 жовтня 2000 р.