пʼятницю, 18 квітня 2014 р.

Радомишльський слід в долі автора улюбленої пісні Леніна

Неодноразово у дитячі роки і в загальноосвітній школі, і в музичній доводилося чути розповіді на тему «Музика і Ленін», з яких закарбувалося в пам’яті, що улюбленою піснею «вождя світового пролетаріату» була «Замучен тяжелой неволей». Цей твір називали пролетарським траурним гімном. Автор його музики невідомий, а вірші написав революціонер і письменник Григорій МАЧТЕТ.


Мачтета у радянських і російських джерелах називають «русским» літератором і діячем. Проте родовід у нього аж ніяк не російський. Його пращур був британцем, що, маючи войовничу вдачу, свого часу пристав до війська шведського короля Карла ХІІ, котрий рушив у військовий похід проти Росії. У Полтавській битві вояка було поранено, він потрапив у полон, відтак залишився у Малоросії, як тоді називали Україну. Невдовзі одружився на українці, тож у нащадках уже був вагомий домішок української крові, який потому додавався наступниками.
Мачтети  у ХІХ столітті отримали дворянський титул, змінивши, щоправда, військові традиції роду на цивільні.
Батько майбутнього бунтаря Олександр Осипович Мачтет закінчив у 1847 році юридичний факультет Імператорського університету святого Володимира у Києві зі ступенем кандидата. Невдовзі одружився, і, отримавши ранг колезького секретаря, був направлений у Волинську губернію, де попервах працював засідателем повітового суду у Луцьку.  Саме тут 3 вересня 1852 року (за старим стилем) у подружжя Мачтетів народився син Григорій.
На ту пору Олександр Осипович вже був переведений у відомство губернського прокурора і з підвищенням у чині призначений стряпчим спочатку Ковельського повіту, затим – Новоград-Волинського. Стряпчим називався помічник прокурора з кримінальних справ, до компетенції якого входив також правовий захист казенних інтересів та нагляд за місцями ув’язнення.
У 1857 році титулярний радник О.Мачтет змінив місце служби на Київську губернію і дістав призначення стряпчим до Радомисльського повіту. Проте радомишльський період біографії Мачтетів виявився нетривалим і пов’язаним, на жаль, з трагедією родини.
Після хвороби раптово померла дружина повітового стряпчого Мачтета – Ніна Григорівна. Залишившись без матері, шестирічний Гриць потрапив під опіку німкені-гувернантки, а батько змінив нещасливий Радомисль на Бердичів. Втім, ймовірно, така зміна могла бути пов’язаною з певними протекціоністськими обставинами, адже водночас на посаду Бердичівського городничого призначили Олександра Рузі, що до того обіймав пост очільника Радомисля.
Потому вже у ранзі колезького асесора Олександр Мачтет служив стряпчим у Літині.
У 1865 році Олександр Осипович Мачтет пішов з життя, і Григорій залишився круглим сиротою. На ту пору хлопець навчався у Немирівській гімназії графа Потоцького, куди його віддали на навчання у 1861 році.
Одначе того ж 1865-го вільнодумного гімназиста Мачтета виключили з навчального закладу, звинувативши в прихильності до «польського духу». Це стало наслідком придушення Польського повстання 1863-64 р.р., що відчутно прокотилося Поділлям, Волинню і Поліссям, і до учасників якого 13-річний гімназист ставився співчутливо. Мати Григорія до того ж мала польське коріння, а її батько свого часу брав участь у декабристському русі.
За рік, щоправда, йому дозволили навчатися у Кам’янець-Подільській гімназії, але вільнодумство юнака так само призвело до його виключення з гімназійних лав та ще й з позбавленням права вступу до будь-якого навчального закладу Російської імперії. Наразі він займався самоосвітою і таки домігся невдовзі здобути право працювати вчителем.
Проте головною справою життя для Григорія стало не вчительство, а революційна і, кажучи сучасною мовою, опозиційна діяльність. Він пристав до нелегального народницького руху, виношуючи зокрема ідею створення хліборобської комуни. Аби реалізувати свій задум, навіть кілька років перебував в Америці, але й там такі спроби виявилися безуспішними.
Після повернення Мачтет знову долучився до революційної боротьби і невдовзі був заарештований, ув’язнений на півтора року, а затим засланий на Північ. Саме в засланні він написав більшість із своїх публіцистичних творів і оповідань.
А от власні поезії Григорій Олександрович майже не друкував, оцінюючи їх доволі критично. Символічно, що згаданий на початку найвідоміший його вірш вперше був надрукований на батьківщині предків Мачтета – в Англії - під назвою «Последнее прости».
З огляду на тодішню імперську мовну політику писав він, звісно, російською. Тож з таких позицій російська публіка вважає його своїм. Насправді ж Григорій Мачтет був затятим українофілом. Свого сина він, до речі, назвав Тарасом на честь Шевченка. Відтак ім’я та по-батькові у дитини були як у Кобзаря – Тарас Григорович.
Врешті у його творчості українська тема теж знайшла широке відображення. А один з небагатьох оприлюднених віршів («Мамі») був надрукований українською мовою.
В Україні Григорій Олександрович осів після заслання і нетривалих поневірянь російськими містами. Тут він познайомився і заприятелював з М.Коцюбинським, О.Пчілкою, Л.Українкою, Л.Старицькою-Черняхівською, повсякчас цікавився українськими справами, літературою. В українській землі Григорій Мачтет 1901-го і знайшов свій вічний прихист.
Вже по його смерті у революційному вирі 1905 року серед українства набув поширення український переклад відомої траурної пісні:

В неволі скатований люто,
Ти смерть за свободу прийняв.
Б'ючися за право народне,
Ти голову чесно поклав…
Та знаємо всі ми напевно,
Що нас пам'ятатиме світ,
І всім ворогам нашим грізно
Відплатить трудящий нарід.

Слід зауважити й те, що в кінці ХІХ століття життєва стежина Григорія Олександровича Мачтета знову промайнула нашим Поліським краєм. У 1896-1900 роках він жив у Житомирі, де працював у губернському акцизному управлінні та газеті «Волинь», у якій друкував свої нариси, оповідання, фейлетони. Достовірних відомостей про те, чи відвідував письменник і революціонер тієї пори повітовий Радомисль, з яким певною мірою були пов’язані його дитячі роки, тим часом немає.


Газета «Зоря Полісся», 18 квітня 2014 р.