неділя, 4 листопада 2007 р.

Бог покарав...


«Не укради...» Одна із заповідей Божих відносить крадіжку до найтяжчих людських гріхів, за який неодмінно прийде кара. Та, певно, ще більшим гріхом є те, коли зазіхає крадій на щось священне, церковне.
— Я не зустрічав у церковних архівних джерелах, — розповів настоятель Великорацького Свято-Казанського храму отець Андрій Співак, — щоби до 1917-го року було зареєстровано бодай одну крадіжку з церков. Взагалі церкви узвичаєно було не замикати. То вже потім, коли до влади прийшли більшовики і релігію оголосили «дурманом», наруга над церковними святинями стала нормою, заохочуваною до того ж комуністичним режимом. І вже не допомагають ні засувки, ні грати...


За невеликий проміжок часу у великорацькій церкві сталося три крадіжки. Чому крадії обрали саме цей храм – незрозуміло. Адже побудований він порівняно недавно. Начиння там, можна сказати, сучасне, без будь-яких раритетів, старовинних реліквій. Це колись, певно, у зруйнованому атеїстами храмі були унікальні й дорогоцінні речі, стародруки, мистецькі твори, які безбожницька влада або знищила «за нєнадобностью», або ж використала «для укрєплєнія диктатури пролєтаріата».
Та злодії чимось таки сподівалися поживитися в церкві, можливо, грошима. Хоча вкрадено було у цих випадках з церковної казни десь аж… біля 30 гривень.
І все ж тричі із завидною впертістю лізли злодюги до храму. Не стримувались ні перед чим. Втім, у тих, хто зазіхає на святе, мабуть, дійсно в душі вже нічого святого не лишилося.
Одного разу для злочинного приладдя навіть було використано залізний хрест, витягнутий з могили розташованого поруч із церквою цвинтаря. За його допомогою, напевне, розраховував крадій підважити непіддатливі засуви. Пробували зловмисники й проламати цегляну стіну церкви.
На жаль, міліція наша двічі лише безпомічно розводила руками, а от у третьому випадку злодія вдалося упіймати, як мовиться, на гарячому.
…Коли отець Андрій підійшов до храму, відразу відчув щось недобре. Засуви дверей було зірвано, і у прибудові хтось порався усередині. Батюшка тихенько причинив двері, надійно підпер їх і гукнув людей.
Певно, якби не священик, прихожани вчинили б самосуд над церковним мародером. Але у випадку, про який ідеться, крадія покарав Усевишній, як пояснюють тепер очевидці. Під час намагань проникнути до церкви зловмисник чимось ненароком подряпав ногу. Рана почала гноїтись, незважаючи на всі зусилля, не гоїлась, і невдовзі ту кінцівку бідоласі було ампутовано. Отакою вийшла кара Божа за гріх ...

Газета «Зоря Полісся», 26 червня 1999 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар