вівторок, 11 серпня 2009 р.

«Запрошую у небо!», або – Крила Володимира Кукси


Коли вперше побачив у небі цю дивну крилату машину, що мов реліктовий чудернацький птах кружляла над полем, чомусь спав мені на думку анекдот про чукчу, котрий називав літака залізною птицею, вертольота — залізною дзиґою. Доісторична аналогія напросилась сама по собі. А як же, подумалося, справді назвати цей літальний пристрій, що гуркотів і водночас парив у височині?..
Спочатку це було в дивину городянам. Нині вони вже звикли до цих польотів і залюбки пояснюють цікавим, котрі вперше спостерігали за таким явищем:
– Це наш Володька Кукса літає на своєму дельтаплані...
Коли я обговорював з Володимиром місце зустрічі, аби докладніше дізнатись про його захоплення, він жартома запропонував:
– Запрошую у небо!
Щоправда, потім, ніби вибачившись, пояснив, що машина його не розрахована на перевезення пасажирів, так що скласти йому компанію можна лише осідлавши такого ж апарата.
А назва йому, до речі, мотодельтаплан. Від звичайного дельтаплана, з яким наші краяни, певно, більш знайомі, він різниться хіба що доданим двигуном, який дає змогу рухатися у будь-якому напрямку, а не лише у повітряних потоках.
...Небо захоплювало Володю Куксу з дитинства. І колись уперше випробувавши відчуття польоту, він уже марив ним. А що був обізнаний із технікою, адже добре знаний у районі як водій автопідприємства, всерйоз замислив скласти собі літальний пристрій. Коли ж натрапив на креслення мотодельтаплана, ота рожева мрія почала ставати реальністю. Згодом він побував на зльоті дельтапланеристів у Ризі, де додалося знань, навичків для вдосконалення крилатої машини.
Принагідно познайомився Володимир з однодумцями, такими ж захопленими небом людьми. Їх об’єднав аероклуб, що діє на аеродромі в Старосільцях сусіднього Коростишівського району. Є в цих ентузіастів чимало цікавих планів, як приносити користь, скажімо, сільгосппідприємствам, обробляючи посіви та ін. Щоправда, нинішня скрута тут є серйозним чинником. Бо просто так не надто налітаєшся: пальне – річ дорога.
Були хлопцям запрошення на свята міст у райцентри, де вони кружляли під час святкових дійств, скидаючи згори різнобарвні листівки-вітання. Щоправда, у Радомишлі свого часу здійснити такий задум завадила негода. А потім такі заходи теж стали не по кишені.
Про технічні можливості свого мотодельтаплана Кукса може розповідати годинами. Втім апарат цей і справді навдивовижу ефективний. Однієї заправки може вистачити до чотирьохсот кілометрів. Конструкція є й надзвичайно надійною на випадок можливих поламок. Якщо відмовить двигун, апарат плавно спланерує на посадку як звичайний дельтаплан.
– А чи траплялося щось подібне? — цікавлюсь.
– Та було якось... На злеті поблизу нашого ставу виникла несподівана поламка, то спланерував у воду. Але нічого, обсушився і полетів собі далі...
Проте навіть за умов надійності мотопланеристи мають уникати польотів над великими містами.
– А як же тоді щодо лаврів легендарного Руста? — жартома запитав свого співрозмовника (пригадуєте авантюру 18-річного німецького спортивного льотчика Матіаса Руста, який, непомітно прослизнувши через радянську ППО, 25 травня  1987 року приземлився на Красній площі в Москві).
– Бензину не вистачить, хоча такий політ здійснити не так уже й важко!..
І Володимир Кукса знову й знову розповідає про свій пристрій, про небо, що так манить його своєю неосяжністю.
А коли згодом його мотодельтаплан планерував понад Тетеревом, хлопчаки, що купалися, мчали услід крилатій машині із радісними і захопленими вигуками. Може, навздогін і за своєю мрією?

Газета «Зоря Полісся», 11 червня 1997 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар