Радомишль. Місто з глибини віків: За лаштунками «світлого минулого»

вівторок, 6 листопада 2018 р.

За лаштунками «світлого минулого»

Хтось із сучасних українських політиків прорік, що той, хто не жалкує за СРСР, – не має серця, а той, хто хоче його повернути, – не має голови. Щодо серця, то йдеться передусім про соціальні гарантії, які в ті часи були справжні, а не «паперові», бо рівність, хоча й у бідності, але була. Проте мала та «соціальна держава» не лише вітрину, а й її зворотну сторону, про яку чомусь забувають апологети радянського минулого. І на цих світлинах, дещо з того, що тоді перебувало «за лаштунками» в Радомишлі й біля нього.

Коли щось ремонтувалося й копалося, це зазвичай було «всерйоз і надовго», а ремонтні роботи на дорогах подеколи тривали, як кажуть, до нових віників. Але ж і їздити тодішніми шляхами особливо й не було кому. 1978 р.

Отакі лазівки в огорожі, що існували чи не на кожному підприємстві або організації, у просторіччі іменувалися «комсомольськими прохідними». Через них спритники, яких називали «несунами», виносили все, що погано лежало. 1982 р.

А це вже «парадна прохідна», щоправда аж ніяк не вітринна.

Цю техніку колгосп вирішив на зиму з поля не забирати. Може, пальне таким чином економили… 1979 р.

Привезли… й забули… 1981 р.

«Все навкруг колгоспне,

Все навкруг моє!»

Ще один промовистий приклад дбайливості та ощадливості.

Улюблене колись місце відпочинку радомишлян – набережна біля «каплички». Так виглядала розташована тут човнова станція. 1979 р.

Поламані водозабірні колонки зазвичай уже не ремонтувалися. Їх просто ліквідовували і «заглушували». 1988 р.

Просто неба поруч з нібито «складом» - міндобрива. А ми дотепер дивуємося, чому по вінця забруднені хімією грунтові води навколо багатьох сіл… 1978 р.