На трасі Олімпійського вогню

Поширене і колись, і тепер гасло «Олімпійський рік не лише для олімпійців», яке закликає долучатися до занять фізкультурою та спортом усіх громадян, у 1980 році дістало на наших теренах ще й інше означення. Адже тогорічного 11 липня Радомишльщиною пройшла естафета Олімпійського вогню до ХХІІ-ї московської Олімпіади, тож краяни-радомишляни мали змогу у такий спосіб приєднатися до олімпійського дійства. І ця нагода дійсно була унікальною з огляду на те, що й Олімпійські Ігри проводяться лише раз на чотири роки, і вибір країн, де вони влаштовувалися, зовсім не великий.

Нині, звичайно, побувати безпосередньо на змаганнях Олімпіади, де б вона не проводилась, значно легше: придбай путівку – і вперед. А в ті роки «залізної радянської завіси» про закордон можна було тільки мріяти. Проте у 1980-му  зануритися в олімпійський змагальний  вир можливість була, адже за рознарядкою Радомишльський район також отримав певну кількість путівок, що розподілялися компартійними та комсомольськими комітетами.

Врешті путівок виявилося навіть більш, ніж планувалося попервах. Адже у зв’язку з військовою агресією СРСР в Афганістані (радянські війська увійшли туди 1979-го), західні країни бойкотували московські ігри. Відтак відмовилися від поїздки в СРСР не лише спортсмени, а й чимало потенційних глядачів із закордону.

Олімпійські Ігри проходили з 19 липня по 3 серпня в Москві та інших містах СРСР – Києві, Ленінграді, Мінську (там відбувалися матчі олімпійського футбольного турніру) і Таллінні (парусна регата). 

Факел ХХІІ-ї Олімпіади спалахнув за місяць до її офіційного відкриття – 19 червня у давньогрецькій Олімпії, і звідти він почав свій шлях до Москви – дорогами Греції, Болгарії, Румунії, затим Молдови та України. Несли його спеціально відібрані факелоносці – насамперед спортсмени і фізкультурники, активісти. Кожен етап – кілометр.

Факелоносці Житомирщини на трасі Київ-Житомир.

Світлина Миколи Сичевського.

10 липня Олімпійський вогонь прибув у Житомир, де в його урочистій зустрічі на головному стадіоні обласного центру взяла участь делегація з Радомишльського району.

А наступного дня представники майже всіх колективів та сіл Радомишльщини стали свідками проходження естафети вогню територією району – на трасі Житомир-Київ біля Кочерова.

Першим проїздить автобус супроводу естафети з факелоносцями.

Радомишльський відрізок був невеликим: лише три кілометри: 87-й, 86-й, 85-й. Представляли район три факелоносці і вісім асистентів – учнів школи №2 (всі вони, до речі, напередодні естафети пройшли спеціальний навчально-тренувальний збір у Бердичеві). 

Естафету приймає Петро Кострицький.

На першому етапі вогонь прийняв від коростишівців і проніс Петро Кострицький – механік міжколгоспбуду, один з кращих легкоатлетів району. Його супроводжували Валентина Литвиненко та Сергій Ярмоленко.

Стартує перший радомишльський етап.

П.Кострицький бере старт.

На другому – факел палахкотів у руках Володимира Шатила (вчитель Заболотської та Малорацької шкіл, кандидат у майстри спорту) в супроводі Сергія Степанишина та Наталії Бацук. 

  

Естафета Олімпійського вогню: від Володимира Шатила - Валерію Суздальцеву.

На третьому – факелоносцем був інструктор ДСТ «Колос» Валерій Суздальцев з Ніною Пархоменко та Володимиром Корбутом.

В.Суздальцев: світлина на згадку.

Між тим, міг стати радомишльським і 88 кілометр – серед претендентів на нього був Анатолій Вдовенко, футболіст-першорозрядник, робітник заводу капронових виробів. Але – обрали іншого. А от супроводжували його таки радомишляни – Зінаїда Мороз та Михайло Міненко.

На пам’ять учасникам естафети залишилась форма з олімпійською символікою (її розробляла японська фірма «Mizuno» – офіційний постачальник екіпірування Олімпіади-80) та факели (факелоносцям).

Один з факелів передали на зберігання в міський краєзнавчий музей. Він став у нагоді для запалювання символічного Вічного вогню під час урочистих та жалобних заходів у меморіалі Пам’яті.

Швидкоплинне естафетне дійство тимчасом завершилося концертними виступами.

Радомишляни вітають Олімпійську естафету.

Факелоносець – Василь Степаненко з Малина.

І того ж дня на честь події в Радомишлі урочисто було відкрито новозбудований Палац спорту (нині спорткомплекс «Динамо»), що через сорок літ після свого відкриття готується цьогоріч знову зустрічати новосілля – тепер уже після капітальної реконструкції.

Палац спорту в Радомишлі. 1980 р.

Використано фото з колекції Бориса Шльоміна.