З історії поселень Радомишльщини. Біла Криниця

 

Біла Криниця – селище міського типу.

Розташоване за 23 км від районного центру м.Радомишль на правому березі річки Тете­рів, за 15 км від залізничної станції Тетерів. Межує з селами Мигалки (Київська область), Осів, Вишевичі, смт Городок.

Площа населеного пункту – 1,75 кв. км.

Населення – 886 осіб (2016 р.).

День селища – ­­­9 серпня.

 

Вважається, що назва поселення походить від наяв­ності кришталево-білого піску, що його намивали чисті джерела, розташовані навколо селища.

Відоме з 1607 р. як маєток шляхтича М.Глудевського. У 1618 р. він позивався з Вороничами за зруйновану ними на тутешніх землях греблю.

Під 1646 р. Біла Криниця наведена в маєтностях Києво-печерського монастиря. Того ж року над жителями села позбиткувалися польські хоругви стражника коронного С.Лаща, завдавши селянам збитків у 100 зл.

У реєстрах 1682 року в селі обліковано водяний млин на одну поставу та 7 дворів.

За писемними згадками 1783 року тут було 8-10 хат, в яких проживало біля 50 мешканців польської націо­нальності. Така ж кількість жителів наводиться й за відомостями 1863 р. 

У 1795 році Біла Криниця, як і інші володіння довкола Радомисля ліквідованої уніатської митрополії, була подарована польському генералові-зрадникові А.Злотницькому і увійшла до його Вишевицького маєтку. Його нащадки згодом продали ці маєтності Оскіркам. Від них вони перейшли до Корольова, котрий спочатку заставив їх під кредит, а у 1884 їх викупив кивський інженер А.Лоський. У 1900 році ними володів дворянин П.Тимофієвич.

Місцеві мешканці наймитували у поміщиків, працювали лісорубами, випалювачами деревного вугілля у графа Браницького, що володів навколишніми лісовими угіддями. Село складалося з невеликих хутірців, котрі називалися «лісовими сторо­жами».

У 1886 р. граф В.Браницький збудував біля Білої Криниці склозавод. Його орендував фабрикант Н.Горенштейн з Радомисля. Робітниче поселення дістало назву Гута-Купно. Виробництву сприяли значні запаси наявного тут склоносного піску. У 1898 р. на підприємстві працювало 110 робітників, у тому числі 50 підлітків. Вироблялося на ньому за рік 4027300 штук різного посуду на 39315 руб. Завод утримував власну пожежну команду. Проте виробництво виявилося витратним, і підприємство свою діяльність припинило. Урочище, де воно працювало, донині називають «Гутищем».

У 1885 р. в Білій Криниці, що входила до Вишевицької волості Радомисльського повіту, нараховувалося 96 жителів.

1900 року тут налічувалося 53 двори, мешкало 477 осіб (265 чол., 212 жін.) За селом обліковувалося 159 дес. землі.

У 1914 р. місцеві жителі брали участь у заворушеннях, які вчинили мобілізовані на Першу світову війну.

У роки української революції 1917-1921 рр. на цих теренах діяв повстанський загін отамана Орлика.

У 1923 р. Біла Криниця увійшла до складу Вишевицької сільської ради Радомишльського району.

У 1926-1927 р.р. місцеві жителі вирішили відновити склоробний промисел і на власні паї побудовали склозавод. Роботи на ньому велись вручну, машинно-ванний корпус був дерев'яним. Робіт­ники виготовляли господарський скляний посуд і пляшки ємкістю до одного літра, лампове скло. В 1936 році на заводі, що на­лежав промислово-кооперативно­му   об’єднанню   «Соцперебудова», було побудовано другий машинний цех.

У 1930-х р.р. більше двадцяти працівників підприємства стали жертвами політичних репресій за сфабрикованими звинуваченнями у шкідництві, шпигунстві і т. ін.

20 жовтня 1938 р. Біла Криниця отримала статус селища міського типу. Було утворено селищну раду, якій підпорядковано хутір Осів. У 1941 р. в селищі було обліковано 114 дворів, проживало ­­747 мешканців.

Біла Криниця була окупована нацистськими загарбниками з 16 липня 1941 року по 12 листопада 1943 року. 250 жителів сели­ща брали участь у Другій світовій війні, 80 з них загинули, 115 удостоєні бойових нагород.

У боях за за Білу Криницю полягло 74 радянських воїни. У 1961 р. на їх честь встановлено пам’ятник.

В пору окупації в селищі діяла підпільна антифашис­тська группа з 25 юнаків і дівчат. Серед підпільників були  Н.Жудра, П.Жудра, В.Канарський, В.Новицька, В.Зелінський, М.Ковальський, І.Дорошенко та ін­ші, очолювала підпілля Л.Коломаренко. При виконанні бойового завдання її разом з підпільницею Н.Жудрою було схоплено гестапо і закатовано.

В довколишніх лісах діяв партизанський загін, рейдували українські повстанці.

У 1944 р. в Білій Криниці був винищувальний загін «ястребків», тут містився штаб військ НКВС, які воювали з групами УПА. В кінці березня 1944 р. біля селища енкевеесівці вели тривалі бої з рейдовим підрозділом УПА «Базар».

У повоєнний час за­вод, зруйнований під час окупації, було відбудовано, на ньому виготовлялося віконне скло.

У 1956 році підприємство з артільного перейшло у державну власність. Невдовзі почалась його техніч­на реконструкція. В 1966 році завод випустив склопродукції на 1903 тисячі рублів при плані 1867 тис. руб.

У 1959 р. в селищі нараховувалося 1,5 тис. мешканців, 1967 р. – 1698. За на­ціональним складом переважали українці – 90 відсотків, проживали тут також поляки і росіяни.

Для робітників, відселених з бараків, було збудовано більше 80 житлових будинків, зокрема 1 – на 40 квартир, 1 – на 62. Селище було електрифіковане і радіофіковане, тут працювало 3 магазини, ларки, майстерня побутового обслуговування, їдальня, медична амбулаторія, відділення зв’язку, АТС, ощадкаса, будинок культури, бібліотека.

Восьмирічна школа 1991 р. стала середньою.

У пору економічної кризи 1990-х рр. склозавод припинив свою діяльність. Тривалий час в селищі працювало мале підприємство «Білкабель», що виготовляло різноманітну кабельну продукцію. Нині діють кілька деревопереробних структур. Є рибні стави.

Функціонують загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, бібліотека, будинок культури, фельдшерський пункт.

У 2007 р. в Білій Криниці було збудовано церкву в ім’я святого Пантелеймона.

З 2020 року селище Біла Криниця входить до складу Городоцької громади Житомирського району. В Білій Криниці утворено старостинський округ, якому підпорядковано село Осів.

За переписом 1989 р. в Білій Криниці нараховувалося 1315 мешканців (593 чол., 722 жін.), за переписом 2001 р. – 1069, у 2011 р. – 945.

 

Газета «Зоря Полісся», 13 серпня 2021 р.