вівторок, 29 серпня 2000 р.

«Захоплюючись великим, славити живе...»


До численних перекладів творів ге­ніального німецького поета Генріха Гейне, вико­наних такими видатними майстрами слова як Леся Українка. Максим Рильський, додала своїх спроб й інша на­ша землячка — Хільда Антон, що мешкає нині в Житомирі. І це, певно, не випадково. Ад­же таких як вона знавців ні­мецької мови і літератури в нашому краї одиниці.
А захопилась Хільда Ельмарівна творчістю Гейне, коли в далеких 1950-х після закінчення Київського державного університету імені Т.Г.Шевченка викладала німецьку мову. Вона зачитувалась його поезіями мовою оригіналу, де­кламувала напам'ять, прагну­чи якомога наочніше явити світ тієї самобутності своїм учням. Спробувала відтворю­вати ті виношені серцем ряд­ки й українською, яку також поглиблено вивчала. Саме в мові Великого Кобзаря естон­ка Хільда Антон «вбачала найбагатші можливості» для художньо-вартісної передачі наснажливої гейнівської ліри.
Захоплення філологією і літературою прийшло до неї не відразу. Бо, скажімо, у да­лекому 1940-му випускниця-відмінниця Радомишльської 1-ї середньої школи ім. Тараса Шев­ченка мріяла стати хіміком, щоби підкоряти таємниці при­роди. Але здійснення тих за­думів перервала війна, додав­ши на юні дівочі плечі безліч випробувань.


На її очах у липні сорок першого від вибуху ворожого снаряду загинула мати Анна Яківна, яка поспішала на по­міч пораненим нашим воїнам. А за два роки не стало й батька Ельмара Густавовича. Хільда, вісімнадцятирічна юн­ка, влаштувавшись медсе­строю в Радомишльську лі­карню, без вагань увійшла до складу підпільної групи, врятувавши життя багатьом нашим патріотам.
Після визволення Радомиш­ля від загарбників разом із медсанбатом дівчина рушила на фронт...
По війні більше тридцяти літ вона викладала німецьку мову. Спочатку в Ужгородсь­кому університеті, згодом у Житомирі — в інститутах іно­земних мов, педагогічному, сільськогосподарському.
Нині Хільда Ельмарівна вже прабабуся, і відмірює свої чергові дати та ювілеї. А на її столі незмінний «готичний томик» улюбленого німецько­го поета.


Нижче наведено один з віршів Генріха Гейне з її доробку, що їх перекладачка подала в супроводі окрилених слів самого поета: «Народженому таврувати невмирущим смі­хом усе мерзенне й віджиле, безглузде, фальшиве й сміхотворне, мені дано від природи відчувати також високе, захо­плюватися великим і славити живе».

У співавторстві з Ігорем ЛІБЕРДОЮ.

О, якби ви й серце мали...

Фраки чорнії, манжети.
Ще й тонких мережив хмари..
Ніжні речі та обійми...
О, якби ви й серце мали!
Серце в грудях і любові,
Теплої любові пломінь...
Вбивчу трутизну облуди
Не схова єлейний гомін.
В гори хочу я піднятись.
Де стоять хатинки бідні:
Дихати там вільно грудям,
Там гуляє вітер вільний.
В гори хочу я піднятись.
Де шумлять стрімкі ялини,
Птах співа, струмки шепочуть,
Гордо мчать легкі хмарини.
Прощавайте ж ви, панове,
Пишні зали, пишні дами!
В гори хочу я піднятись
І сміятись там над вами.

Газета «Зоря Полісся», 27 серпня 1997 р.



Немає коментарів:

Дописати коментар