В давніх описах наш край вимальовується суцільно
залісненим. Відомо ж, що прадавні тутешні аборигени-древляни назву свого
племені дістали саме від лісів,тобто – «деревні люди»,ті, що живуть серед
дерев. Давньоруські літописи відзначають, що древлянські «городи»
(міста-фортеці) містилися часом у непрохідних хащах, тому навіть дістатися до
них, не те, що підкорити, було справою нелегкою. Тому-то й вчинили вони опір
полянам-киянам, чий князь Ігор вирішив був покласти на цей волелюбний народ
додатковий тягар податей.
Вже дещо пізніше, за часів монголо-татарської навали,
древлянські землі стали пристановищем для тих, хто рятувався від нашестя
кровожерливих ординців у лісових нетрях. Саме в ту пору засновано було в наших
краях поселень, у назвах яких зберігаються перекази про ті трагічні події –
Котівка, Краснобірка, Заболоть, Мірча, Таборище, Торчин… Ці та інші села
згадуються в історичних джерелах зусибіч оточеними лісами. Втім як і Радомишль.
І ліси ті були могутні й вікові.
Нині ж від них не зосталося й сліду. А те, що є, - поки
що здебільшого посадки. Де більші, де менші. Справжнім лісом вони стануть через
століття, а то й більше. Власне, вікових лісових масивів у нас уже практично не
лишилося, за винятком окремих дерев, як, приміром, легендарні Богданові дуби
біля «Криниченьки».
З кінця XVIII
століття, тобто із загарбання краю Росією, запрацював потужний маховик
знищення прадавніх лісів. Один за одним почали з’являтися в наших краях тартаки, лісопильні, лісозаводи.
Якби так тривало і в ХХ столітті, на цих теренах не було б жодного деревця.
На щастя, громадськість, наука почали бити на сполох. І
здоровий глузд врешті взяв гору. Відтак увійшли в обіг поняття
лісокультурництво, лісовідновлення, коли ліси вирубувалися на повністю, а
вибірково, а на місцях суцільних вирубок відразу виникали посадки. На
Радомишльщині зокрема лісокультурницька справа, спрямована на збереження і
відновлення лісових масивів, започаткувалась у 1900 році. Саме тоді було
засаджено угіддя, які нині є найдавнішими у володіннях радомишльських
лісівників, їхній вік відповідно перевалив за
сто років. Зосереджуються вони головним чином біля Радомишля і далі до
Кримка, Хомівки.
Відтоді лісовідновлення стало невід’ємною турботою
лісоводів, які стежать за тим, аби площі нових насаджень принаймні не були
меншими від вирубаних. Бо лише в цьому засторога зберегти ліси для нащадків.
Газета «Зоря Полісся», 25 жовтня 2000 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар