субота, 22 червня 2002 р.

Наші – не наші півтори тисячі гектарів


Після підписання в грудні 1994 року Будапештського меморандуму про неядерний статус в Україні почався процес ліквідації самої ядерної зброї та її компонентів, а також місць їхньої дислокації, обслуговування, засобів доставки тощо. Одним з ядерних об’єктів, що демонтувався за цією угодою, у радянські часи містився у таємному військовому містечку Макарів-1, розташованому поблизу Радомишля. Хід ліквідації широко висвітлювався у ЗМІ. І коли цей процес у 2000 році завершився, всі, здавалося б, вдовольнилися й утихомирилися. Проте ліквідація ракет, шахт чи літаків, була лише технічним кроком, спрямованим на виконання міжнародних зобов’язань, і здійснювався за фінансової та технологічної допомоги країн-гарантів. Потому виникли соціальні проблеми, розв’язувати які довелося Україні вже самотужки.

А повязані вони були передовсім з військовими містечками, утвореними на території колишніх ядерних обєктів, мешканці яких залишилися практично нікому не потрібними. Їх у Макарові-1 проживало більше 2,5 тисячі. Мало того, що втратили вони вагомі соціальні переваги (за часів СРСР всі, хто проживав у містечку, мали московську прописку з відповідним столичним рівнем забезпечення, постачання тощо, а в Україні – києво-святошинську), почалися негаразди з соціальною сферою, у якій переважно було зайняте цивільне населення. На території містечка функціонували, приміром, загальноосвітня середня і музична школи, дитячий садок, Будинок офіцерів, шпиталь, поштові й банківські відділення, магазини, їдальні. Догляд і утримання цього надбання належав до функцій військової частини, яку ліквідували. Соціалка ж залишилась фактично нічийною.


Пам’ятник  Юрію Гагаріну у Макарові-1 (Городок).

Ці та інші проблеми висвітлив часопис «Київський регіон», заснований з претензіями на статус міжобласного на хвилі запровадження адміністративно-територіальної реформи, яка спрямовувалась на  об’єднання та відповідне укрупнення новоутворених областей, районів, сільрад. Як приклад розвязання соціальних проблем містечка, видання навело Федосію, де у колишній ядерній військовій частині виникли схожі проблеми.

МАЙЖЕ ВДВІЧІ БІЛЬШИЙ ВІД РАДОМИШЛЯ

Не знаю, як там у Феодосії, єдиному місці, де нібито розібралися з проблемами подібного військового містечка, а от що стосується Макарова-1, то тут існують не лише адміністративні цивільно-військові проблеми, які докладно висвітлені «Київським регіоном», а й територіальні. Адже територіально містечко розташоване головним чином саме в Радомишльському районі, а не Макарівському. Макарів-1, як вірно відзначив кореспондент «Київського регіону» С.Ярмолюк, то лише умовна «конспіративна» назва.
Так от, на наш район за даними райземвідділу припадає півтори тисячі гектарів території містечка Макарів-1. І це немало. Бо, скажімо, райцентр Радомишль обіймає лише половину цього — 833 гектари. Макарівському району, зазначу, належить у містечку ділянка у шість разів менша. Тому, всупереч Києво-Святошинській прописці мешканців військового містечка, проживають вони усе ж на території Радомишльського району.
І, треба сказати, не забувають про це. Приміром, у 2001-му військові зверталися з приводу лісовпорядкування саме до відповідних радомишльських служб. Вже не один рік футбольна команда містечка бере участь (і не без успіху) в першості Радомишльського району. Ще в колишні союзні часи поширеними були й культурні обміни концертними бригадами. Радомишльські аматори художньої самодіяльності були бажаними гостями у Макарові-І. Військові натомість приїздили з концертами до Радомишля. Начебто дріб'язок, але приємно, що пивні гурмани містечка віддають перевагу перед конкурентами радомишльському пивові, яке продається у тутешніх торговельних закладах у повному асортименті.
Цікаво, що на виборах парламенту 1998 року Макарів-1 був однією з дільниць нашого Малинського виборчого округу. Щоправда, кажуть, що тоді так нібито вчинили для сприяння одному з кандидатів, належному до військово-космічного відомства. Особливих переваг, втім, це йому не дало,бо він все одно «пролетів». А у 2002-му на парламентських виборах містечко вже входило, як і Макарівський район, випадково чи ні, до 96-го Іванківського виборчого округу. Переміг у ньому С.Осика, між іншим, також причетний до оборонного комплексу. А от інші виборці з Києво-Святошинською пропискою належали до Ірпінського округу.
Можна пригадати й те, що свого часу, коли містечко тільки будувалося й формувалося, діти тодішніх військовослужбовців попервах навчалися у Радомишлі в загальноосвітній російськомовній і музичній школах. Та й коли почали набирати військові цивільних працівників для різноманітних служб містечка, головним чином пішли туди працювати жителі Радомишльщини — з райцентру і навколишніх сіл. Дехто з них, коли розформували стратегічну військову частину і почалися всі ці негаразди з «містечком, якого немає на карті», опинилися «не при ділі» і повернулися до отчих місць.

БІДА ЧИ БЛАГО?

Подейкують, що ледь почалося будівництво військового містечка Макарів-1, про це відразу ж повідомили «ворожі радіоголоси», а до Радомишля оперативно прибули спецслужби шукати шпигунів. Добре чи навпаки, що потужний військовий комплекс влаштували на нашій землі, однозначно сказати важко. Адже вважається, що на випадок воєнного конфлікту між СРСР і США перші американські ракети були б спрямовані і на Макарів-1. Можливо, що радіаційне забруднення містечка, яке віднесене до 4-ї Чорнобильської зони, виникло не тільки від аварії на ЧАЕС. Начиння стратегічних ракет далеко не безневинне...
Незрозуміло, однак, чому цей фактор не використали у свій час наші районні зверхники, коли начебто домагалися надання Радомишльському районові забрудненого статусу. Адже тоді, наприклад, з приводу сусіднього Малинського району зазначали, що він далеко не увесь забруднений, але розділяти його на «чисті-нечисті» шматки нерозумно. То у нас, виходить, були аналогічні аргументи, бо ж маємо півтори тисячі забруднених гектарів.
До речі, не виключено, що сусідство Макарова-1 завадило в 1960-ті роки здійсненню ще одного радіаційного проекту. Відомо, що коли планувалось будівництво АЕС біля Києва, що потім стала Чорнобильською, одним з місць її розташування проектанти попервах називали й Радомишльський район, якраз поблизу Кримка на Тетереві. Обрали врешті Чорнобиль. Бо Тетерів нібито за підрахунками мав недостатній дебет води для охолодження реакторів. З іншого боку - містити так близько один від одного два ядерних монстри було, мабуть, надто небезпечно і ризиковано.
А вже коли почали розформовувати «стратегічну» частину, навколишніми селами поповзли вперті чутки, що буцімто на території військового містечка у ракетних шахтах планують влаштувати могильники для радіоактивних відходів. Саме тоді Україна прагнула розв'язати проблеми з їх утилізацією. Тож диму без вогню, певно, не було. З цього приводу були звернення до тодішнього народного депутата від нашого округу Г.Сидоренка. Хто його знає, як там і що міркували у високих київських кабінетах, але, на щастя, чутки залишилися лише чутками. Бо ж у протилежному випадку довелося б розформовувати не тільки військову частину, а й цілком виселяти містечко, а це було б для ледь жевріючої тоді української економіки додатковим непосильним тягарем.
Щодо отриманих переваг, то отримав район досить непоганий автошлях, який у народі назвали «бетонкою». Господарюють нині на ньому уже наші районні шляховики. Щоправда,стан дороги нині не йде вже у жодне порівняння з тим періодом, коли ним опікувалися військові. Наразі завдяки цій трасі автосполучення Макарова-1 значно зручніше якраз з Радомишлем, а не «цивільним однофамільцем Макаровом, куди мешканці містечка дістаються перекладними й об’їзними шляхами.
Але елітна київська прописка, мабуть, важить чимало. Хоча інститут прописки вже відмінено, так що чи мають тепер жителі військового містечка київський статус, однозначно сказати важко, Але сподівань на столичну владу з приводу вирішення численних соціальних проблем, куди більше, ніж на Житомирську чи Радомишльську, які з потугами ледь дають раду сусідній з містечком Білій Криниці. До слова, хтозна, якби свого часу військові таки дали «добро» на приєднання до їхньої «стратегічної» залізниці гілки Білокриницького склозаводу, доля цього загубленого нині підприємства склалась би зовсім інакше, як і Білої Криниці врешті теж.

КОЛИ ВІДКРАЮЮТЬСЯ ШМАТКИ...

Але — маємо те, що маємо. І, як сповістили ЗМІ, Макарівська районна рада подала клопотання до Київської облради про своє бажання включити Макарів-1 до складу Макарівського району. Вочевидь, макарівські власті хочуть реально владарювати у містечкові, а не тільки сприяти вирішенню соціальних проблем цивільного населення. Та й, власне, те, що стільки уваги приділила містечкові київська регіональна газета, вказує на те, що тут давно вважають Макарів-1 своєю вотчиною. А як же тоді оті півтори тисячі гектарів радомишльської землі?
Якщо військові не надто переймаються своєю територіальною належністю до нас, то наша районна влада про це пам ятає. ї не тільки районна, а й обласна. Адже йдеться не лише про міжрайонні адміністративно-територіальні суперечності між Макаровом і Радомишлем, а й міжобласні. Тому, ледь почалися всі оці негаразди з реформуванням частини і її перепідпорядкуванням, в Житомирській облраді було утворено комісію по розв'язанню усіх цивільних проблем. До неї увійшли й відповідальні працівники нашого району. Як розповідали заступник голови районної ради В.Довгий і заступник голови РДА В.Заєць, комісія виїздила у Макарів-1. І житомирська влада готова була взяти на себе ті ж медичні, «чорнобильські», соціальні турботи, аби допомогти цивільному населенню. Але його представники були від цього не в захваті, схиляючись усе-таки у бік Києва. Саме Києва, а не Макарова, прагнучи насамперед збереження свого Києво-Святошинського статусу. Щоправда, Києву цей «головний біль», певно, теж не надто потрібен, бо представники київської облради на зустріч з житомирянами для обговорення проблем і узгодження позицій так і не прибули. Натомість, як бачимо, з'явилося клопотання Макарівської райради...
Щодо цього клопотання, то у нас його вважають лише намірами. Адже питання адміністративно-територіального устрою належать виключно до компетенції Верховної Ради. У всякому разі позиція керівництва Радомишльської районної ради однозначна: відкраювати шматки від території району не дадуть. Бо вже й так маємо доста прецедентів, коли новоутворені державні чи міжрайонні управлінські й виробничі структури осідають» у сусідньому Малині, а деякі села, як то було у випадку з Макалевичами, також заявляють про бажання приєднатися до сусідів. Відтак проблема залишається відкритою. А як і справді діло перейде до нового адміністративно-територіального устрою, вберегтися в ньому самостійною одиницею Радомишльському районові буде вкрай нелегко.

Газета «Зоря Полісся», 22 червня 2002 р.

N.B. 5 липня 2012 року Верховна Рада України ухвалила рішення про утворення в колишньому військовому поселенні селища міського типу Городок як адміністративної одиниці Радомишльського району Житомирської області.


Немає коментарів:

Дописати коментар