1
вересня 1946 року в Радомишлі було відкрито школу №6 (нині — №3).
До 1917 року викладання у школах Радомишля і повіту велося винятково російською мовою. Мовні потреби «малоросів», які становили більшість населення повіту, імперськими чиновниками ігнорувались. І лише після Лютневої революції 1917 року українська мова здобула право на офіційне застосування, у тому числі й у закладах освіти. І вже після громадянської війни відкриті в Радомишлі школи стали україномовними, існували в місті також єврейська школа, відбиваючи демографічний склад міського населення.
Проте після Другої світової війни у
Радомишлі оселилося чимало росіян, направлених сюди для відновлення народного
господарства. У місті також було дислоковано військових. Зрозуміло, що влада
мусила вдовольнити «русскоязычное население». Відтак 1946 року було вирішено
відкрити в Радомишлі школу з російською мовою навчання. Вона стала на той час у
місті шостою за ліком.
Ще одне святкування Жовтня вже років десять по тому.
До речі, розмістили нововідкриту
школу у приміщенні колишньої єврейської. Та будівля, що стояла на місці
нинішнього житлового двоповерхового котеджу, до нашого часу не збереглась.
Шкільна піонерська лінійка. У верхньому правому куті світлини – будівля початкових класів.
Школа ця була так званою «прогресивною». Тобто попервах вона мала лише три
початкових класи, додаючи з кожним роком по одному: у 1947 - 1948 навчальних роках їх було
чотири, далі – п’ять і т.д. Тож згодом школа перейшла у нові приміщення (тепер
тут адміністративний будинок райлікарні).
Початкові класи, проте, й надалі
містились, там де починалась школа №6. Лише коли у 1967-му до 50-річчя Жовтневої
революції було прибудовано додаткових два поверхи з вісьмома класними
кімнатами, у тій будівлі розмістили шкільні виробничі майстерні.
Майданчик спостереження за природою.
На уроці початкової військової підготовки...
... та фізкультури.
Юннати школи мали свою кролеферму.
Виїзд на допомогу колгоспникам.
У 1951 році школа №6 стала
семирічною, а в 1954 — відбувся перший випуск десятикласників.
20 юнаків і дівчат тоді отримали
перші атестати зрілості, видані Радомишльською середньою школою №6. Серед них були
й перші шкільні медалісти. «Золоту» медаль одержав Леонід Мовчанюк, «срібні» — Віталій
Савінкін, Ідея Бровська, Юлія Герасько, Бася Маркман.
Останній дзвоник 1965-го.
1972 р. Першотравень.
У 1974 році школа знову змінила своє
помешкання, «переїхавши» до приміщень, які звільнила колишня СШ №2 (нині
гімназія). До речі, це одна з найстаріших освітніх споруд у районі, яка протягом усього свого
існування з початку ХХ століття слугувала за призначенням. Свого часу тут
містилося чотирикласне міське училище (символічно, що воно, як зазначалося
вище, було теж російським), затим — згадана друга десятирічка. І на наведених
знімках видно, що принаймні зовні будинок майже не змінився.
Водночас з переїздом змінено було й номер школи на вільний третій (школа №3, котра вже була колись у Радомишлі, припинила своє існування ще в 1950-і роки).
А в умовах незалежної України дещо
змінився профіль школи. З наданням українській мові статусу державної, а
батькам — права обирати мову навчання, в школі спочатку з’явилися навчальні
класи з українською мовою викладання предметів. Поступово всі класи стали
україномовними, а відтак — і школа загалом.
Притому освітній заклад не втратив
ані свого авторитету, ані високих освітніх показників.
Втім, традиції високої якості знань
були закладені в школі ще з початку її заснування. Так, у 1946 - 1947 навчальному році школа №6 мала
найвищий показник у районі за числом переведених учнів — 98 відсотків.
А впродовж життєпису
школи її учні —
повсякчас серед переможців районних, обласних, всеукраїнських предметних олімпіад.
За роки існування заклдаду
з його стін вийшло 39
«золотих» і 42 «срібних» медалісти (станом
на 1996 р.). Так само традиційно мала школа добре озброєних знаннями випускників,
котрі продовжували навчання у вузах, технікумах, а потім стали знатними фахівцями,
вченими, майстрами своєї справи. Загалом, путівку в життя отримали тут більше
тисячі учнів. Гордістю школи №6 (№3) називають науковців Пароконну Н.К., Білошицького В.М., Комара Л.Є., Жудру О.П., Нарожну
Р.М., Лаврушенко Л.Ф., Селезньова Е.Л. Чудовими організаторами і керівниками
виробництва зросли
Пароконний
В. К., Білозерський О.Л.,
Ковальський Є.М. та
ін. На мистецькій ниві уславились
співачка Давиденко М.М. і актриса Ніколаєва Л.Д. Чимало випускників школи
присвятили себе військовій службі. Серед них — ректор Академії прикордонних
військ України, генерал Олексієнко Б.М., генерал-лейтенант Черномордін С.О. Вічно пам’ятатимуть земляки
воїна-інтернаціоналіста Кондратьєва О.О.,
котрий поліг смертю героя на афганській війні, полковника Збройних сил України Мельника В.І., що загинув у 2017-му в авіакатастрофі у зоні російсько-української війни. На шану загиблим воїнам на приміщенні школи встановлено меморіальні дошки.
Весь цей перелік є передусім
свідченням високої кваліфікації та педагогічного хисту вчительського складу. І
в історію школи золотими літерами
вписані педагоги з великої літери, котрі всі ці роки з покоління в покоління
плекали своїх вихованців, сіючи у їхніх душах розумне, добре, вічне. Перелік цей
може бути довгим, але не можна тут не назвати таких відомих на Радомишльщині
вчителів, як Гаєвська А.Я., Ганжа К.Ф.,
Іщенко Ю.Й., Куликівський С.В., Криворук М.О., Когут В.С., Лобасенко Г.М.,
Ліберман Т.Б., Лучник О.І., Мальована Т.І., Мельник Г.А., Орел А.Г., Павленко
М.Г., Погоняєва О.П., Ружанський В.П., Романенко Є.Г., Солдатова Н. І.,
Скуратівський В.Ф., Сіденко О.Ф., Тарасевич Ю.П., Том Г.Д., Циндровська Г.Д.,
Чернишевич С.С, Чирикова Н.Д., Шевченко О.Ф., Шкідченко І.К., Шкулій Ф.Ф.
Певно, їх подвижництво надихнуло на
бажання стати педагогами колишніх випускників школи, а потім її вчителів — Іщенко Н.Е., Твардовську Н.Ф., Швець О.А.,
Шерстову І.О., Новохатько О.В., Хабарову С.В., Козлову С.А., Дудківську О.І.,
Кравцову Н.В., Сутковенко Н.М., Балашова Ю.О., Несененко Н.В., Герасимович М.Г. та інших.
У школах міста, району, в інших
місцях викладали і викладають вихованці
школи. Серед них зокрема сімейна династія — заслужений вчитель України Осадкіна Ю.Ф., Герасько М.Ф., Осадкіна Н.А.,
а також Безсудна Н.О., Булгакова Л.Я.,
Бойко Т.А., Карпик Н.В., Єгор’єва Н.В., Данилюк Н.А., Миколайчук Т.В.,
Онопрієнко Н.В., Селезньова О.Л., Руденко А.П., Чернишевич І.С., Черніченко
О.О., Шара Р.Я., Шерстова Т.О. і багато-багато інших їхніх колег.
Організація справи у будь-якій
установі (і школа тут не є винятком) значною мірою залежить від рівня керівництва нею.
Можна сказати, що шостій-третій школі і тут пощастило. Бо очолювали її не лише
добрі організатори, а й висококваліфіковані педагоги: Гориловська П.Й. (1946-1947), Хованська В.П. (1948-1952), Роговченко
Г.М. (1953-1956), Іщенко Е.К. (1956-1958), Варламов В.П. (1958-1959,
1966-1973), Зініна О.Д. (1960-1966), Сигеда 3.І. (1974-1984) Петровський С.А. (1984-1986, 2004-2005), Степанішина Т.І. (1986-2003), Шутка В.І. (2003-2004), Сташенко В.А. (2005-2016), Мельник Н.Г. (з 2016-го).
Своїм «віком» школа начебто й поступається
6агатьом іншим освітнім
закладам району та міста. Але упродовж своєї історії вона стала помітним явищем
у навчально-виховній сфері Радомишля. І це сповна підтверджують усі, хто з
гордістю називає школу №3-№6 своєю рідною альма-матер.
Газета «Зоря Полісся», 4
вересня 1996 року (доповнено).
Немає коментарів:
Дописати коментар