Така дивна назва

Версія

З-поміж видрукуваних на початку ХХ століття фотолистівок з тодішніми радомишльськими краєвидами привертає до себе увагу та, на якій фотографом увічнено вулицю Русанівську. Такою є давня і сучасна назви, хоча у радянські часи її ще були нарекли вулицею Карла Лібкнехта. Проте не лише своїм краєвидом та історичною цінністю виокремлюється ця виконана у кольорі листівка серед інших. Хоча, зауважу, особливо цінуються подібні фото, коли на них присутні тодішні реальні «дійові особи», у нашому випадку - мешканці стародавнього повітового міста Радомисля, типажі, а тут їх зафіксовано чимало -  і дорослих,  і юних (на ті часи, звісно).

Однак передусім викликає подив, що на листівці назва вулиці чомусь зазначена як «Ругалівська». Відтак резонно щонайперше виникає припущення, що то – просто друкарська помилка або описка.

Але, читаючи тогочасні газети чи книги, особливих помилок, які б отак кидалися у вічі, у них не знаходиш, не те, що в сучасних виданнях. Та й не так уже багато тексту на тій листівці, щоби в одному слові зробити відразу дві помилки. Друкувалась листівка, відомо, у радомисльській друкарні Е.Заєздного, тож набірник не міг не знати назви вулиці.  Їх у місті тоді було не так уже й багато, а ця до того ж – одна з центральних. А ще ж у кожній друкарні працював коректор, який вичитував тексти, вишукуючи там можливі похибки. Крім того, перш, ніж дати дозвіл на друк, підготовлений до друку зразок мали оглянути та затвердити замовник і цензор (на повітовому рівні – справник). Невже всі недогледіли?

Втім, хтозна, може й справді припустився знаний тогочасний радомисльський видавець такого собі «ляпу», підвівши водночас й відомого місцевого фотографа В.Козловського.

А якщо не помилилися? Тоді слід вважати, що назва «Ругалівська» могла мати право на існування. Адже поряд з офіційно встановленими назвами вулиць часто-густо вживаються народні або ж давніші. Як маємо ми досі разом з вулицями Пархоменка, Філіповича, Мічурина їх поширені серед містян наймення, як Перший, Другий, Третій хутори. Так само вживаються назви Звіринець, Коробочка, дарма що йдеться про вулиці Сингаївського, Лесі Українки.

А що ж таке – Ругалівська?

Очевидно, тут можна вести мову про декілька тлумачень. Найбільш ймовірним з них слід, певно, вважати походження такої назви від стародавнього слова «руга», що означає землі, передані церкві або духовній особі. Враховуючи, що Радомисль упродовж кількох століть входив до церковних володінь, таке пояснення може бути цілком прийнятним.

Не виключено, що «Ругалівська» могла походити й від слова «ріг», тобто кут будинку, площі чи вулиці. Виходячи з того, що вона сполучалась з магістральними вулицями міста – Малою і Великою Чорнобильськими, а ще – із Соборним майданом, звідки розходилися шляхи на Київ і Житомир, таке врешті теж може мати місце.

Ну, й нарешті, багатьом вчувається у тій дивній назві російське «ругаться», «ругать», що можна пов’язувати зі сварливими господарями – мешканцями вулиці. До речі, чимало вулиць отримували свої назви (і цілком офіційно) від особливостей, рис характеру, а то й імені, прізвища чи прізвиська першого поселенця. Такі ж прізвища, як Ругальов, Ругалов – теж не рідкість.

Таким чином, категорично відкидати надруковану на листівці «помилкову» назву, мабуть, не варто. Бо хтозна, можливо, колись і знайдеться остаточне пояснення цій історичній загадці.

Газета «Зоря Полісся», 7 грудня 1994 р.