середа, 2 листопада 2005 р.

І залишилось «Билинине сільце»…


Якось ще у шістдесятих роках минулого століття до нашого будинку навідався незнайомий гість із Харкова. Виявляється, ми з ним були однофамільцями, і до нас він завітав із цікавості, дізнавшись, що у далекому Радомишлі зустрічається таке ж не досить поширене прізвище, як у нього. Отож і зацікавило його, чи не перетинаються десь там у надцятому коліні родинні гілки…
Що ж, прагнення людини дізнатися якомога більше про свій родовід цілком зрозуміле. І тотожність прізвищ тут, звичайно, стає у нагоді, допомагаючи віднайти втрачені зв'язки. Але ось яка чудернацька історія сталась у минулому в наших краях з одним із його мешканців через надмірну любов до власного прізвища.
Як свідчать історичні джерела, у ХІХ столітті власниками сіл Мірча, Красносілка, Краснобірка та інших були такі собі Билини. Першим у цьому переліку йде повітовий суддя Станіслав Іванович Билина, якому на Радомишльщині належав чималий маєток.
З настанням старості почали ятрити серце судді сумні думки щодо наближення смерті. А найбільше непокоїло його те, що не мав серед своїх нащадків, а, значить, і найвірогідніших спадкоємців представників чоловічої статі. Сам він узагалі був бездітним. У братовій родині діти були, але - чотири доньки.
Завдавало ж тяжкого болю старому Станіславу Билині усвідомлення того, що з його смертю прізвище щезне. Адже племінниці хоча й були Билинами, проте, зрозуміло зоставатимуться ними лише до заміжжя.
То як же їм заповідати маєток, адже володітимуть ним опісля уже не Билини, а бозна з якими прізвищами нащадки. Можливо, навіть з такими, що й на тому світі за них буде соромно. І не лунатиме серед обивателів Радомисльського повіту щось на зразок: «Чиє сільце Краснобірка? Билинине!»
Отоді дідуган вчинив таке, що вразило багатьох, давши поживу для численних пересудів. Власник Краснобірки почав пошуки вірогідних спадкоємців маєтку серед осіб, які мали прізвище Билина. І після тривалих пошуків таки знайшов.
Десь аж у Литві знайшовся якийсь Зелислав Билина, що мав до того ж можливості для продовження прізвища. І отак зовсім чужій людині відписав старий суддя свій спадок. Навіть дружині дісталась лише так звана прижиттєва рента.
Єдинокровні племінниці за приналежність до жіночого роду залишилися ні з чим. Зате пристрасне захоплення господаря своїм прізвищем було вдоволене сповна: власником маєтку, після того, як він відійшов у світ інший, однак залишився Билина.
«Всякому голову мучить свій дур», — прорік колись філософ Сковорода. Проте небіжчик Станіслав свого все ж досяг. Навіть всупереч тому, що Билини й не значаться вже друге століття серед власників Краснобірки, їхнє прізвище зосталося на скрижалях історії. Так само й досі дослідниками історичних цікавинок згадується чудернацький вчинок старого судді, що став хрестоматійним. Адже недарма казали древні: «Ассідум мірабіле нон ест» - «Звичне не захоплює».

Газета «Зоря Полісся», 1 листопада 1995 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар