вівторок, 1 листопада 2005 р.

З дефіцитом бюджету наші предки теж були обізнані


  З кризовим сьогоденним станом нашої економіки нині, здається, обізнані всі. А тому майже рідними стали для людей терміни на зразок «дефіцит бюджету», коли йдеться про неспроможність владних структур звести кінці з кінцями на рівні чи то держави, чи міста або району.
  А як із цим були справи раніше? Судячи з бюджету Радомисля за 1882-й рік (щоправда, тоді застосовувалось задля цього поняття «кошторис»), видрукуваного у «Київських губернських відомостях», дефіцит, тобто перевищення витрат над доходами, - винахід далеко не сучасний.
  Отже, року вісімдесят другого девятнадцятого століття повітове місто Радомисль мало прибутку у 12300 рублів. Його формували кілька статей доходів. Одна з них вважалась постійною і являла собою різноманітні «місцеві податки і збори» (як за теперішньою термінологією).
   591 руб. 58 коп. надходило зокрема з ріллі і сінокосів, 345 руб. 86 коп. – з городів (187.38), садиб при поромі (8.00) і в Рудні (153.48), ще 133 руб. 50 коп. -  з вигонів під орендою (25.00),  Потіївського цегельного заводу (3.15), городів інвалідної команди (15.00), пасовищ (17.35), рибного озера (36.00). Надходили до міської казни постійні доходи від торгівлі (загалом 344 руб. 12 коп.), зокрема – з місць на площі, які займалися дрібними торговцями (80 руб.), міняльними столиками (20), під будкою для зельтерської води (10), з куреня для обсмажувального ряду (645.25), з міського навісу для вагів і чотирьох лавок (226.25), з пересувних лавок і балаганів (880.27), з міських капітальних лавок і погребів під ними (1247.35), з балаганів у ярмаркові дні (100). Щодо великих ярмарків, то таких у ту пору в місті влаштовувалося п'ять: 9 і 15 травня, 6 серпня, 14 вересня, 6 грудня. Але вони були незначними, з оборотом кожної до сотні рублів. Втім Радомисль не вважався значним ярмарковим містом. Навіть у межах повіту більше славилися ярмарки у Брусилові і Чорнобилі.
   587 руб. 50 коп. становила платня з міських будівель, зайнятих постійними військами (401.00) і запасним батальйоном (186.50), що тимчасово квартирував у місті.
  З міського лісу (за збирання хмизу і продажу дерева на будівельні потреби) надходило 50 руб., із земель під лісовими хуторами – 144, з баштанів – 92. Прибуток давала казні навіть глина, з якої ліпились глечики (12 руб.). Досить прибутковою справою був збір за проїзд через міст і з порому – 600 руб. Крім того, 75 руб. давали відрахування від міського капіталу, що зберігався в кредитній установі (в банку).
  Другу групу постійних доходів (1700 руб.) утворювали прибутки, які, на думку тогочасних «обивателів», вважалися хоча й потрібними, але вразливими для бідних городян і тих, хто прибував до міста у потребі. Це були податки на постоялі двори (67.50), шкіряні заводи (100), з усіх приватних будинків і садиб (1330), на трактири (202.50). Загалом же постійних прибутків Радомисль мав 7525 рублів.
  Випадкові прибутки (2104 руб. 88 коп.) утворювалися зборами з осіб, що мешкали в селах, але вважались радомисльськими міщанами. Щоправда, у цьому кошторисі їх чомусь не відбито, ймовірно через труднощі визначити таких платників і стягнути з них внески. Хоча відомо з деяких джерел, що до цієї категорії осіб належали нерідко мешканці сіл, що були зайняті промисловим виробництвом. Приміром, усі 106 жителів села Клевань Мартиновицької волості в тогочасній статистиці подаються як радомисльські міщани.
  Від стягування недоплат за минулі роки і пені за несвоєчасну сплату внесків місто отримало 1300 руб. До речі, цю суму доходів у ті часи часто-густо пропонували вважати визначальною для призначення утримання міським діячам.
   142 руб. 88 коп. було стягнуто з колишнього міського голови за вкрадені міські гроші. (Цікаво, чи багато маємо подібних прикладів у наш час?). А ще 62 руб. 40 коп. повернуті колишнім гласним Колоском, що також розтринькав казенні кошти, очевидно, за прикладом голови.
  Від продажу міської землі приватним особам під забудову надійшло 100 руб., ще 500 становили пожертви євреїв з коробочного збору.
   2700 рублів надала місту урядова влада. Це були 25 відсотків з купчих свідоцтв (500 руб.) і чверть відсотка з нотаріальних дій (1100), що вчинялися в Радомислі, а також  10 відсотків збору з дрібної торгівлі (550), яка велась у місті, та 20 відсотків з патентів на продаж ниток (550).
   Щодо казенних витрат, то вони сягнули суми в 12409 рублів і, як бачимо, перевищували прибутки. А використовувались головним чином на утримання міської управи, її членів і деяких найгаласливіших гласних, як це практикувалося повсюдно. Як писав тоді з цього приводу відомий краєзнавець Л.Похилевич, ці особи не винайшли пороху і навіть не збудували для міста котрогось мисливського будинку, зате навчились засідати не на лавах, як давні лавники в містах і містечках на Русі, а у вольтерівських кріслах. Тож, зловживаючи відсутністю у Городовому положенні закону, який би визначав утримання градоправителів на кошти міста і забороняв би використовувати в поточному році майбутні прибутки, міські можновладці без докору сумління призначали собі нагороди та чимале утримання, обтяжуючи городян боргами.


Міська управа в Радомислі.

   Як бачимо, витрати 1882 року цілком поглинали не тільки постійні, тобто планові прибутки, а й випадкові. І якби не розтрати колишніх міських керівників, то Радомисльська управа не дорахувалась би того року значної частки свого утримання. Хоча це, мабуть, малоймовірно, адже вже тоді було винайдено можливості використовувати при потребі кошти, призначені для інших цілей. А тому страждав би благоустрій міста і, наводячи слова тогочасного оглядача газети, «присяжні засідателі окружного суду з його членами, різний діловий люд і купці, що приїздять до Радомисля у справах, продовжували б губити у міській багнюці не тільки калоші, а й чоботи, хоча каміння для бруківки під рукою».
   Що ж, і в позаминулому столітті місто наше мало схожі проблеми, проте все ж розвязувалися вони тоді (для прикладу, 1861 року доходи міста становили лише три тисячі рублів), вирішуються, незважаючи на труднощі й нині. Та все ж варто іноді поринати у минуле, аби застерегти себе від деяких уже пройдених помилок.

  N.B. І насамкінець тут доречно навести невелике цінове порівняння. Булка звичайна (вагою в 1 фунт) коштувала в ті роки 8 коп., пуд житнього хліба – 90 коп., фунт яловичини – 10 коп., корова – 10-15 руб. Середньомісячний заробіток робітника у Російській імперії у 1882 р. становив  14,8 руб. А щодо теоретичного тодішнього валютного курсу, то за один фунт слід було б викласти 4 рублі 6 копійок, за американський долар - 1 руб. 29 коп., за німецьку марку – 30,9 копійки, за франк – 25 коп.

Газета «Зоря Полісся», 1 листопада 1995 р.


Немає коментарів:

Дописати коментар