Рива Балясна. "Що без народу я й поезія моя?.."

Що без народу я й поезія моя?

Піщинки ми у безмірі пустині.

Хай одяг мій хоч золотом сія –

Мені того не треба в самотині…

Так освідчувалась у вірності собі, людям і рідній землі Рива Балясна - поетеса, знана далеко за межами рідної Радомишльщини і України.

Майбутня авторка багатьох самобутніх поетичних творів і збірок народилась 23 лютого (8 березня за новим стилем) 1910 року в повітовому провінційному Радомислі в бідній єврейській родині. Дитинство Риви припало на буремні революційні потрясіння, у вирі яких дівчина втратила батьків  і зростала сиротою. Виховувалась вона у дитячому будинку. А у восьмирічному віці її було на пільгових умовах зараховано до Радомисльської жіночої гімназії.

Та вже у 15 літ Рива почала трудову діяльність робітницею київської Першої взуттєвої фабрики, де водночас навчалась у фабзавучі підприємства. Свій поетичний дебют дівчина здійснює у 1928 році. Її вірші з’являються у єврейських періодичних виданнях України, Москви, Мінська. Згодом вона вступила до Київського інституту народної освіти, літературний факультет якого закінчила у 1934 році. Тоді ж побачила світ перша поетична збірка Риви Балясної – «Переклик».

Молода поетка також прилучається до журналістики. Перші кроки у газетярській справі вона робить у рідному Радомишлі, де в тодішній райгазеті «Боротьба за соціалізм» друкувалися її кореспонденції і твори. Під псевдонімом Р.Ясна цілком у дусі того часу Балясна таврувала ворогів і шкідників, пропагувала більшовицькі гасла та ідеї, у які, як і більшість тогочасних митців, наївно вірила, допоки сама не стала жертвою вигаданих наклепів і доносів.

Та це буде пізніше, вже у 50-х. А у лихі тридцяті Рива Балясна закінчує аспірантуру при Інституті єврейської культури Академії Наук УРСР. Молода поетеса активно включається у літературне і громадське життя, входячи до письменницької організації «Молодняк» Всеукраїнської Спілки пролетарських письменників. Крім того, була членом єврейської секції Спілки, працювала редактором Главліту і Нацменвидаву. У 1940-му році виходить друга книга поезій Балясної «Світлі стежки».

А особисте життя Риви Наумівни тієї пори заполонило щастя материнства і народження сина, якого назвала Зорею і до якого спрямовуються усі її помисли і почуття.

Під час німецько-радянської війни Рива Балясна з сином перебувала в евакуації в Уфі, де працювала культпрацівником артілі, цензором Облліту. Повернувшись до звільненого Києва, вона працює редактором підручників у видавництві «Радянська школа». У 1947 році українською мовою вийшла її нова книга «Дівчина з Іванкова».

На початку п’ятдесятих сталінський режим почав нове полювання на відьом. Після сфабрикованої справи кремлівських лікарів-убивць в СРСР на хвилі роздмуханого антисемітизму почалися масові репресії проти єврейської інтелігенції. У ці жорна потрапила й Балясна. Заарештували її  6 травня 1952 року в Чернівцях, де вона перебувала у відрядженні і разом з колегами за гіркою іронією долі займалась розслідуванням і з’ясуванням злочинів нацистів проти євреїв. У провину полум’яній комуністці Риві Балясній висунули участь у контрреволюційній єврейській націоналістичній діяльності. Під час слідства Рива Наумівна тяжко захворіла. Незважаючи на це, рішенням особливої наради від 23 серпня 1952 року її безпідставно засудили до 10 років концтаборів.

Відбувати термін покарання Балясній було призначено у зловісно знаменитому таборі Інта біля Воркути. Просто з вагона на ношах хвору жінку перенесли до табірної лікарні. У табірному пункті для в’язнів-інвалідів вона перебувала більше чотирьох років, допоки на початку 1956 року її справу не переглянули. За відсутністю складу злочину письменницю було реабілітовано і звільнено.

Рива Наумівна повертається до Києва і після лікування активно включається в літературу. З 1961 року знову видаються її збірки, книги, серед яких «Юнь моя», «Сніг і тиша», «У пошуках жар-птиці», «В серці не згасаючи», «Вітри крилаті», «Чверть віку», «Золотий листопад», «Зірниці» та інші.

Значне місце у творчості Риви Балясної посідає героїка Великої Вітчизняної війни, Україна, історичне минуле рідного краю. Її твори, написані переважно єврейською, перекладалися українською і російською мовами. На противагу страшній життєвій трагедії, поезії Балясної сповнені ніжності, жіночності і любові. Українські переклади, зокрема, робили знані майстри українського красного письменства Наталя Забіла, Володимир Сосюра, Дмитро Павличко, Іван Драч, Абрам Кацнельсон, Наум Тихий, Іван Жиленко, Тамара Коломієць. Високу оцінку її творчості дали свого часу Максим Рильський, Павло Тичина, Мустай Карим.

Рива Балясна з колегами по перу – П.Тичиною, П.Горецьким, Ф.Малицьким.

Упродовж усього життя Рива Наумівна Балясна підтримувала тісні зв’язки з містом свого дитинства – Радомишлем. Вона, повторюсь, співробітничала з місцевою газетою, неодноразово приїздила на батьківщину, щоб вклонитися пам’яті батьків, рідних, які стали жертвами голокосту і були розстріляні фашистами у серпні 1941 року в лісовому урочищі на околиці міста. Балясна сприяла створенню радомишльського історико-краєзнавчого музею, з яким плідно співпрацювала і одна з експозицій якого нині присвячена славній землячці.

Померла Рива Балясна 29 вересня 1980 року в Києві. Як реліквію і осуд режимові зберегла вона до останніх своїх днів залізничний квиток із штемпельним чорним відбитком станції Потьма, звідкіля відбула з ув’язнення на волю…

Радіопередача про Риву Балясну