Битва за Борщів, про яку в підручниках не йдеться

   В історії села Борщів, що на Радомишльщині, серед його власників у різні періоди існування згадуються і поміщики Богдановичі. Антонію Богдановичу, котрий свого часу служив секретарем у польського короля, внаслідок якогось судового вироку з розподілу маєтків дістався в кінці 18 століття ряд маєтностей на Київщині і Волині. Серед них були зокрема села Радомисльського повіту – Гуменники (нині Коростишівського району), Чоповичі (частково), входив до володінь Богдановичів і Борщів.

 Цей вирок, проте, відмовилися визнавати поміщики Яцківські, яким належала частина цих землеволодінь, а також їх покровитель, знаний коростишівський магнат граф Олізар, власник села Студениці, що межувало з Гуменниками. І тоді за звичаєм, усталеним у Королівстві Польському, було влаштовано так званий заїзд.

  Нинішні словники точного тлумачення цього слова не дають. У ті ж часи це означало битву, тобто збройну сутичку між двома озброєними загонами. Переможець бою, як тоді велося, діставав і право володіння.

  Як зазначає краєзнавець Лаврентій Похилевич, заїзд відбувся біля Студениці. З одного боку були студеницькі селяни, які тримали бік Олізара, з протилежного – гуменничани і ті, хто підтримував Богдановича (він, до речі, мав значну підтримку, бо очолював повітове дворянське зібрання). Це був справжній бій, у якому застосовувалась вся існуюча на ту пору зброя – і вогнепальна, і холодна (вила, списи, палиці), за винятком хіба що гармат. Були і вбиті, і поранені з обох ворогуючих боків. А сильнішими виявилися прихильники Богдановича, котрі вщент розбили супротивника. Відтак маєтності, навколо яких зчинилась ота колотнеча, дісталися Богдановичам.

  Але відбувався зазначений заїзд уже за російського правління,тобто в часи, коли Польщу після її третього поділу (1795 р.) загарбала Росія. А тому, враховуючи, що мали місце численні жертви, було призначено слідчу комісію. Згодом на підставі її висновків відбувся суд, який звинуватив і переможців, і переможених.

  Подальша доля двох проводирів виявилась трагічною: Антоній Богданович помер в ув’язненні, а Олізар наклав на себе руки. Однак винесений судовий вирок не заперечив права Богдановичів на маєтності, а навпаки підтвердив їх. І вони перейшли у спадок до Антонієвого сина – Генріха (у 1852-54 рр. він, як і батько, був предводителем повітового дворянства).

  У 1857 році, як свідчать документи, до його Борщівського маєтку належало 2130 десятин землі. Втім невдовзі Генріх Богданович помер. Його борщівські землі розподілили між різними власниками. Причому половина наділів дісталась… Я.Олізару, нащадкові загиблого магната.

  Таким ось несподіваним фіналом завершилась півстоліття по тому битва за Борщів.

Газета «Зоря Полісся», 16 серпня 1995 р.