Наш мальовничий
край завжди приваблював до себе найрізноманітніших людей та й сам дав світові
чимало видатних особистостей. Написано безліч поетичних і прозових творів,
художніх полотен, створено кінофільмів про його неповторну природну красу,
відомих і простих поліщуків, про багату і цікаву історію. Але час швидкоплинний,
і непомітно стають історією, здавалося б, ще зовсім свіжі у пам’яті події останніх
днів, місяців, років, десятиліть. А тому потрібно, щоб і вони залишалися в
якомусь зібраному й узагальненому вигляді для нащадків.
Особливо це
важливо для окремих регіонів, таких, скажімо, як наша Радомишльщина. Адже, знаючи більш-менш загальну історію своєї або інших
країн, наші співгромадяни майже не обізнані з тим, що відбувалося у той чи
інший історичний проміжок у рідному місті, селі. І оця «мала» наша історія не
менш цікава, бо пов¢язана, наприклад, із вулицею, якою ходиш щодня, з
будинком, де мешкаєш, з людьми, з котрими безпосередньо або з їхніми нащадками
повсякчас спілкуєшся чи добре знайомий.
Саме таку спробу відобразити історичний розвиток
Житомирщини за останні півстоліття зробив у своїй новій книзі «Життя моє –
історії краплинка. Люди, події, факти Житомирщини» наш земляк Петро Михайленко.
На чотирьох сотнях її сторінок він не просто мемуарно описує те, що відбувалося
на наших теренах у другій половині ХХ і на самому початку ХХІ століття, а
змальовує на тлі своєї епохи багатьох трудівників, розповідає про тих, з ким
працював і зустрічався на своєму життєвому шляху – про друзів, колег, старших
товаришів і наставників, насичуючи ці розповіді багатьма цікавими й
неординарними епізодами. Примітно, що в книзі подано фотографії більшості з
тих, про кого оповідається, наводяться конкретні дати тих чи інших подій,
офіційні статистичні дані. І це теж є вагомим документом епохи і пам’яті про неї.
Я невипадково назвав Петра Платоновича Михайленка
земляком. У Радомишлі промайнув чималий етап його біографії, що почався 1954
року з навчання у радомишльській школі колгоспних бухгалтерів. Потому він
працював у райкомі комсомолу – інструктором, другим і першим секретарем,
інструктором райкому партії, головним економістом місцевого колгоспу,
директором бухгалтерської школи. І ці сторінки його життя досить докладно
висвітлені в книзі.
«Я зріднився зі старовинним містом Радомишль, – пише
Петро Михайленко, – яке полюбив і яке стало для мене близьким і рідним… Тут
пройшла моя зріла юність, відбулося трудове загартування, тут я знайшов чимало
друзів і своє щастя – створив сім’ю, тут народилась моя
донька... Мене зачарувала своєю красою дорога до Радомишля, яка змійкою
розрізала лісовий масив, і саме місто, яке величаво красується на пагорбі над
річкою Тетерів... Я вважаю, що кращого
райцентру не бачив!»
Відтак радомишльський гарт прислужився авторові і в
подальші роки, коли він працював на керівних посадах в Андрушівці, Житомирі.
Період, про який розповідається в книзі, П.Михайленко
поділяє на дві частини: радянські часи і сучасні, тобто незалежної України,
застосовуючи при цьому різні оцінки, кольори і відтінки. Як, власне, і в
характеристиках перших осіб області, району, під керівництвом яких доводилося
йому працювати. Втім це, звісно, роздуми і особиста точка зору автора, з якою
можна погоджуватися чи ні.
Врешті не все з нашого нещодавнього ще минулого витримало
випробування часом, не все однаково сприймається й нині. Та як би хто не
оцінював попередні роки, їх не викреслити. Вони – частинка історії, яку
потрібно вивчати, щоб краще розуміти, знати і осмислювати заради майбутнього.
Тож, безумовно, книга Петра Михайленка «Життя моє –
історії краплинка. Люди, події, факти Житомирщини», яка, до речі, має чудове
поліграфічне виконання, прислужиться працівникам органів державної влади і
місцевого самоврядування, історикам і краєзнавцям, просто читачам, які
цікавляться минувшиною рідного краю.
Газета «Зоря Полісся», 21 вересня 2005 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар