субота, 14 квітня 2001 р.

Таємничі підземні лабіринти


Вперше про підземні ходи під Радомишлем я почув у дитинстві. Одним з улюблених місць купання на Тетереві була тоді «Гальона», як називали цю стромовину місцеві жителі. Десь у середині 1960-х тут упорядкували набережну, відкрили човнову станцію, джерельну воду з «каплички» городяни заправляли в сифони. Річка ж була доволі повноводною. Проте купатися на «Гальоні» вважалося небезпечним. У цьому місці постійно нуртували вири, де, траплялося, тонули люди. Старші розповідали, що ті нурти утворювалися, певно, через підземелля, які проходять попід річкою.
А ще ця підземна загадка час від часу нагадувала про себе то загадковим замурованим отвором у шкільному підвалі, то несподіваними проваллями, які з’являлися в 1950-70-х рр. у міському парку, біля колишнього музею (поруч із сучасним майданчиком «Рошен»), біля музичної школи, райбібліотеки. Однак провалля ті хутко закидали непотребом і зрівнювали із землею. Згодом, коли почав «осідати» міський кінотеатр, подейкували, що повинні в тому теж підземелля.
Втім  дещо з дитячої цікавості все ж угледіти вдалося. Принаймні грот, який відкрився, коли утворилося провалля біля школи в парку, добре закарбувався в пам’яті .
Підземний хід являв собою доволі простору нішу. У всякому разі дитина могла іти нею не горблячись. Стіни були обмуровані каменем, а склеписта стеля викладена з червоної цегли. Далеко піти тим підземеллям ніхто не наважувався: кріплення стін не викликало довіри, - а от задля інтересу заглядали, посвічуючи сірниками і ліхтариком. Із гроту віяло холодом і невідомістю.
Такими ж невідомими ті підземелля зостаються й донині.
Аналізуючи їх улаштування, можна, проте, припустити, що побудовані підземні лабіринти під Радомишлем були в пору володіння містом уніатськими митрополитами. Саме для середньовіччя була найбільш узвичаєною традиція влаштовувати підземелля, які б давали змогу рятуватися на випадок несподіваного нападу ворога чи розбійничих ватаг. Певно, недарма у деяких документах XIX століття зазначено, що місто закладене й розбудоване було митрополитом Ф.Володковичем у 1737 році. І хоча заснування Радомисля найвірогідніше відбувалося у ХVІ столітті, все ж посилання на уніатський період спонукає до роздумів. Бо саме у цей час зведені були будівлі, біля яких уже в сучасну пору виявлено сліди підземель.
Їх мережа під містом уявляється досить розгалудженою. За переказами, підземні ходи сполучали, зокрема, митрополичий будинок (нині Будинок культури), семінарію (школа № 5), Троїцьку церкву (стояла на горі над «капличкою») і вели із замку за межі міста.
Основні напрямки умовно вибудованого за цими розповідями пролягання підземель дивним чином нагадують мережу зовнішніх укріплень радомисльського замку. Ймовірно відтак, що будувалися підземні ходи водночас із зведенням навколо Радомисля захисних земляних валів, а, можливо, й прокладені вони були безпосередьо у валах.


Земляні вали від замкових споруд на плані центру міста початку ХІХ століття.

Археологи стверджують, що підземні ходи, галереї, підвали при будівництві замків робилися у той час повсюдно.
Існує версія і про те, що радомисльські підземелля значно давніші. І є вони нічим іншим, як залишками стародавнього монастиря, влаштованого у печерах на кручі на зразок Києво-лаврських ще за часів стародавнього Мичеська. З огляду на те, що входи до гротів, які, за переказами старожилів, вимивало дощами на березі річки, нагадували залишки печер. Одна з неймовірних легендарних міських оповідок взагалі стверджує, нібито київські і радомисльські печери сполучалися між собою довжелезним підземним ходом.
В архівних джерелах жодних згадок про ці таємничі підземні лабіринти не виявлено. Хоча це, мабуть, закономірно. Адже будь-який письмовий документ міг потрапити до ворога, і тоді таємне стане явним. Тому про існування підземель зазвичай знало обмежене коло осіб, яких було посвячено у таємницю й обізнано з мережею ходів. Нерідко траплялося, що будівничих підземних гротів після їх побудови вбивали або виривали їм язики, щоб запобігти розповсюдженню відомостей про підземелля. Тож не виключено, що таємницю радомисльських підземних лабіринтів забрали із собою вигнані з міста уніатські проводирі.
Скептики, проте, вважають, що проваллля, які з’являються час від часу в місті, є рештками звичайнісіньких стародавніх льохів  (на зразок того, що був у середині ХІХ століття влаштований попід міським майданом і слугував таким собі «холодильником»), а тому жодного стосунку до справжніх підземель не мають.  А усі ті розповіді про таємничі підземні лабіринти під Радомишлем, на їх погляд, є лише типовою красивою легендою. Це врешті підтвердили й аматори-пошуковці, що прагнули дослідити їх на міському майдані у 2008 році. Принаймні у пошуках підземель вони якраз і дісталися до одного з «холодильників».


Фото з «Форуму радомишлян».

Проте у легенди, тим більше красиві і таємничі, завжди хочеться вірити, як і властиве людям прагнення шукати ключі до розгадки будь-яких таємниць. У всякому разі хочеться сподіватися, що справжніх своїх дослідників підземні споруди під Радомишлем ще таки дочекаються.
  
Газета «Зоря Полісся», 14 квітня 2001 р.

1 коментар: