У 1949 році в
Чикаго у видавництві «International Printing Company» вийшов роман «Естер».
Надрукований він був мовою ідиш, тож, звісно, призначався єврейській аудиторії.
І ця читацька громада дала йому досить високу оцінку, а авторка твору
письменниця Дора Шульнер увійшла відтоді
до анналів майстрів єврейського письменного слова.
Літературознавець
Вів’єн Фельзен характеризує її як чудового оповідача, що захоплює уяву читачів
яскравим та переконливим описом єврейського побуту і життя на тлі бурхливих
історичних подій, щирістю, з якою вона писала про людські взаємини і конфлікти,
кохання і пристрасть, жіночі прагнення й розчарування.
Писала передусім
про те, що сама спізнала та пережила. Адже героїня її твору, як і авторка, з
гідністю пройшла через соціальні потрясіння, життєві негаразди й поневіряння.
Між тим, ім’я Естер є для єврейства знаковим та культовим – так звали рятівницю
єврейського народу від винищення персами. І в цьому теж полягала притягальна
сила та ідея роману.
Народилась майбутня письменниця
1889 року у повітовому місті Радомислі, що входив до встановлених у Російській
імперії меж єврейської осілості, а відтак належав до найбільш заселених євреями
міст Південно-Західного краю (в кінці ХІХ століття євреї становили 70 відсотків
його населення). Дора була сьомою і наймолодшою дитиною в родині бідного
вчителя Мотеля Фельдмана, який сповідував і пропагував ідеї маскилизму –
єврейського просвітницького руху, прихильники якого прагнули поліпшувати людей
і навколишній світ завдяки освіті та знанням. Відтак ще з юних літ дівчина
долучилась до читання, до світу книжок – передусім єврейської літератури,
згодом її полонила світова класика, зокрема твори Золя, Мопасана.
Тато, на жаль, тяжко захворів і
зарано пішов з життя. Наразі увесь тягар з утримання родини ліг на плечі
матері, яка, продовжуючи справу свого батька-пекаря, випікала та продавала
смаколики та тістечка.
З раннього віку змушені були
працювати й діти. Десятилітньою Дора пішла ученицею до місцевого кравця, а в
чотирнадцять влаштувалась на роботу на щойно відкриту в Радомислі суконну
фабрику.
У бурхливому 1905-му юнка
долучилась до революційного руху, що на кілька років охопив Російську імперію,
і стала активною прихильницею Бунду – єврейської робітничої партії соціал-демократичного
спрямування. До речі, до 1917 року це була провідна політична сила в Радомислі,
що об’єднувала робітничий прошарок єврейства та дрібних ремісників. Енергійний
бундівський осередок діяв на суконці і брав активну участь у масових протестних
демонстраціях, що прокотилися Радомислем у жовтні – листопаді 1905 року. Вочевидь приставала до
них і юна Дора Фельдман.
Втім революційний запал у
Радомислі був швидко придушений і дещо згас.
А Дора тимчасом за наполяганням
матері 16-річною вийшла заміж за знайомого київського кравця Герша Шульнера.
Він був старшим за неї на десять років. Позаяк донька зважила на материнську
волю, і стала гарною й вірною дружиною, хоча різниця у віці позначалась на
різних поглядах та уподобаннях подружжя. До того ж чоловік так само жив і
працював у Києві, а молода дружина залишилась у Радомислі, допомагаючи в
пекарні матері. Попри її сподівання відвернути доньку від політики, Дора
залишалась бундівською активісткою. З чоловіком вони бачилися рідко, проте
упродовж п’яти років вона народила йому чотирьох дітей: двох синів і двох
доньок.
На хвилі гонінь та погромів, яких
зазнали євреї після революційних подій 1905-1907 рр., багато з них, рятуючись
від переслідувань, подалося в еміграцію. У серпні 1914-го услід за своїми
рідними вирушив до Америки в Чикаго й Герш Шульнер (у Штатах він згодом на
американський лад змінив своє ім’я на Генрі). Поїхав спочатку сам, аби як слід
улаштуватися до приїзду дружини й дітей, які зосталися в Радомислі.
Та через тиждень після його
від’їзду спалахнула Світова війна, яка на тривалий час перервала зв’язки між
подружжям. Лише 1922 року, коли США та СРСР започаткували перші контакти, Дора
нарешті отримала звістку від чоловіка. Щоправда, його наполегливе прохання до
дружини якнайшвидше вирушити до нього, вона сприйняла без особливого
ентузіазму. Спізнавши разом з дітьми воєнних та революційних лихоліть, репресій
та комуністичної диктатури, Дора Шульнер, як зазначала згодом, почувалась, проте, щасливою і незалежною жінкою. На ту пору, долучившись до жіночого руху, вона
займалась облаштуванням у Радомислі сучасного пологового будинку, де жінки
могли б народжувати в безпечних і стерильних умовах під наглядом лікаря, а не
на дому, вдаючись до послуг сумнівних «пупорізок». Одначе старша сестра і діти
таки переконали її виїхати до чоловіка.
Разом з тим дорога до Америки
тривала кілька літ. Два роки емігрантам довелося провести у Варшаві, чекаючи
офіційного дозволу і квитків на пароплав. Врешті після десятилітньої розлуки
родина об’єдналась.
В Чикаго Дора теж займалась
громадською діяльністю, а ще – відкрила в собі письменницький хист. У місцевій
пресі, а також у канадських та мексиканських єврейських періодичних виданнях
друкувалися її перші оповідання, вірші, есе, афоризми. У 1942 року побачила
світ книга спогадів «Як це було», у якій Дора Шульнер розповіла про своє життя
до від’їзду в Америку. Твір був відзначений критикою і фахівцями YIVO (Дослідницького
інституту мови ідиш).
Автобіографічні мотиви були
провідними і в наступних літературних роботах письменниці – «Майтель та інші
історії» (1946 р.), «Цифри» (1956 р.). Чимало їхніх сторінок вона теж
присвятила своїй родині, рідним для себе людям.
Зі смутком слід зазначити, що одна з
гілок Фельдманів, яка залишилась у Радомислі, стала жертвою голокосту. Чотирьох членів цієї родини розстріляли нацистські карателі в серпні 1941-го у сумнозвісному урочищі Кузьмичі. У скорботному реєстрі зазначені також шестеро Шульнерів.
У 1996 році перша глава роману
«Естер» увійшла до антології «Віднайдені скарби» з перекладених англійською
кращих творів єврейських жінок-письменниць, засвідчивши, що інтерес до творчості
Дори Шульнер виявляють нові покоління читачів, зокрема й англомовних. Притому
відбулося це більш ніж через три десятиліття по смерті літераторки. Скінчила
вона свій життєвий шлях 12 травня 1964 року. Поховали її поруч з чоловіком,
якого вона пережила на сім років, на єврейському цвинтарі
Вальдхайм, що у Лісопарку округу Кука в
штаті Іллінойс.
Газета «Зоря Полісся», 2 березня 2018 р.
Немає коментарів:
Дописати коментар