З серцем, сповненим любові до України

 

У 2018 році автор цих рядків мав честь долучитися до перевидання «Малої читанки» – підручника на 1925 рік для учнів ІІ і ІІІ класів народних шкіл Карпатської України.

Її підготував для тогочасних українських школярів Закарпаття знаний педагог, священник, громадський діяч, учений, письменник Августин Волошин, що був обраний Президентом проголошеної 15 березня 1939 року Карпатської України. І хоча проіснувала незалежна держава закарпатських українців лише декілька днів, бо була загарбана хортистською Угорщиною, та все ж стала прикладом відданості українській національній ідеї та власної самопожертви в її ім’я.

Готуючи читанку до видання (вона вийшла у Тернопільському видавництві «Терно-граф»), з приємністю відкрив для себе не тільки Августина Волошина, а й плеяду майстрів красного письменства цього одвік українського краю – будителів, просвітителів і подвижників української народної освіти Закарпаття, Буковини та Галичини. Серед них – Олександр Духнович, Олександр Павлович, Василь Попович, Іван Чургович, Володимир Бірчак, Сидір Воробкевич, Олександр Барвінський, Василь Ґренджа-Донський.

Їхні прізвища мало про що говорять сучасним українцям, що десятиліттями виховувалися під ідейним та культурологічним впливом «старшого брата», який насаджав вищість російської культури та периферійність української. За комуно-радянськими параметрами усі вони, крім того, підпадали під означення націоналістичних, буржуазних чи релігійних авторів, відтак не мали привертати до себе читацької, а тим паче суспільної уваги.

Втім теперішній читач їхніх оригінальних творів скоріше за все зіткнеться з певними труднощами, адже рясніють вони незрозумілими нині застарілими й діалектними словами та виразами. Тому й виникла у благодійника та мецената професора Джона Карка, знаного й своїми доброчинними заходами на Радомишльщині, котрий ініціював та фінансував видання читанки, перевидати її сучасною українською літературною мовою, аби вільно послуговувалися нею діти, яким вона передовсім й адресована. У цьому, власне, й полягала моя робота над текстами й творами читанки, яку цілком можна назвати перекладацькою.

Останній з наведеної плеяди авторів Василь Ґренджа-Донський особливого «перекладу» не потребував, адже послуговувався у своїй творчості, що припадає на середину ХХ століття, переважно сучасним лексиконом. Позаяк один з її зразків напевне знаний переважній більшості українців. Саме його поетичному перу належать рядки журливої пісні «Пливе кача по Тисині», що стала широковідомою як неодмінна складова реквіємів за полеглими учасниками Революції Гідності, а потім загиблих на теперішній російсько-українській війні захисників України. Адже оспівано в ній героїзм та самопожертву зі світлою тугою прощання.

 

Василь Ґренджа-Донський.

Вперше цей твір було надруковано в авторській збірці «Квіти з терном», що побачила світ 1923 року в Ужгороді. Скорботні рядки присвячувалися пам’яті Січових стрільців, що загинули, захищаючи рідну землю від зазіхання мадярів. Поет, прозаїк і драматург Василь Пачовський, що написав вступне слово до збірки, схвалив подану в ній «високу патріотичну ноту». Бо ж тут присвята і матерям, котрі народжували синів, щоби жити, і рідній Срібній землі (так називали свій край місцеві краяни), ключ любові до якої лежить на дні Тисини, отієї ріки Тиси, що в серці кожного українця-закарпатця.

Автор «Пливе кача…» теж був переслідуваний хортистами, що окупували Українське Закарпаття та кидали його й інших українських патріотів до в’язниць і концтаборів. Згодом знайшов Василь Ґренджа-Донський пристановище у сусідній Словаччині, де жив уже цілком вільно, проте творчо так само почувався ув’язненим чужиною. Недарма ж написав свого часу:

        Люби над все свій рідний край,
        Де нас зродила мати.
        В чужині долі не шукай,
       Тут жити і вмирати.

Тимчасом його творчий набуток доволі вагомий. Вже після смерті митця (він 77-річним відійшов у засвіти в 1974-му) його донька Зірка Ґренджа-Донська упорядкувала батькову літературну спадщину і за сприяння діаспори видала 12 томів творів – прозових та драматичних, поезій, публіцистики, перекладів.

Власне, завдяки цьому й мають змогу українці прилучитися до його творчості, пізнати тернистий життєвий і творчий шлях митця.

І, мабуть, чи не найвищою оцінкою є те, що знамениту «Качу» вважають народною. Йдеться і про текст, і про музику. Автор мелодії, до речі, теж відомий. Поклав на неї вірш також закарпатець – піаніст, диригент і композитор Дезидерій Задор. Саме за їхнім авторством  пісня була опублікована 1944 року в збірнику народних пісень підкарпатських русинів-українців.

Революція Гідності законодавчо визнана важливим етапом державотворення незалежності України, а її Герої мають правовий статус борців за незалежність. Належить до цієї меморіальної когорти й Василь Ґренджа-Донський – один з тих, чиє серце було сповнене любові до України упродовж усього життя, відданого ним рідній землі й своєму народові без останку.

 

 

Газета «Зоря Полісся», 23 серпня 2024 р.