Слід у долі Кобзаря
У
щоденнику Т.Шевченка між 15 і 16 серпня 1857 року записано рядки: «...я був
ощасливлений зустріччю з улюбленим і шанованим поетом Тарасом Григоровичем
Шевченком, з яким я проводжу ці дні, що залишать в мені глибокі спомини
назавжди... Степан Незабитовський».
Лікар 45-го флотського екіпажу Степан Андрійович
Незабитовський був у когорті українців Астрахані, які першими радо зустріли
Шевченка, що повертався з десятирічного заслання. Земляки оточили його
гостинністю та увагою, підбадьорили поета, підняли його дух, додавши творчих
сил і наснаги. Ось як висвітлив ці дні у щоденнику сам Тарас: «з 15 до 22
серпня у мене в курявій і брудній Астрахані було таке світле свято, якого на
моєму віку ще не траплялося. Земляки мої … так щиро, так радісно, так
по-братерськи повітали моє визволення з неволі і свою гостинність так
розгорнули, що не дали мені самому провадити свої записки, а взяли на себе».
Астраханські привітання справді окрилили Шевченка, і як зазначав біограф митця
О.Кониський, вони «були першим ступенем
на тій стежці, де українці свідомо справляли свій святий обов’язок прилюдного і
заслуженого пошанування генія рідного слова і великого страждальника. З
Астрахані почався прилюдний суд і осуд тієї великої історичної несправедливості
тяжкої, що заподіяно над Шевченком 30 мая 1847 р.»
На знак вдячності за гостинність поет обдарував
своїх астраханських друзів автографами власних віршів з дарчими написами на
згадку. Степану Незабитовському, зокрема, Шевченко підписав вірш «Ще, як були
ми козаками».
Степан Андрійович походив зі шляхетського
роду Незабитовських, що у XVIII столітті пустив коріння на наших теренах.
1824 року в
родині службовця Андрія Незабитовського в Радомишлі народився син Василь, що згодом став відомим юристом і
правознавцем. Степан був молодшим від брата на п’ять років. Обидва брати Незабитовські закінчили 2-у Київську гімназію. У 1849 р. С.Незабитовський вступив на медичний факультет
Київського університету св. Володимира, який закінчив 1854 р.
Набуті знання молодому лікареві довелося
застосовувати у екстремальних умовах. Зі студентської лави він потрапив у
горнило Кримської війни і був серед учасників героїчної оборони Севастополя 1854 - 1855 рр. За
зразкове і сміливе виконання своїх обов'язків лікар Степан Незабитовський був
нагороджений орденом Святого Станіслава з мечем.
Після закінчення військової кампанії Степан
Андрійович отримав призначення до Астрахані, де й відбулась його незабутня
зустріч із Т.Шевченком. До речі, С.Незабитовський добре знав творчість Кобзаря
ще з студентських літ. За спогадами близьких, він часто декламував поему «Чернець», вірш
«А.О.Козачковському».
В подальшому лікар Степан Андрійович
Незабитовський, що залишив свій слід у долі великого Кобзаря, мав широку
лікарську практику. Сотні й тисячі пацієнтів завдяки йому змогли оправитися від
недуг, покращити своє здоров'я. Тож сповна він виконав дану колись клятву
Гіпократа. Помер відомий лікар у 1902 році.
Газета «Зоря Полісся», 11 вересня 1999 р., 8
березня 2013 р (доповнене).
Коли ця публікація вперше була надрукована в газеті "Зоря Полісся" (11.09.1999), взявши до рук газету, оторопів: через недогляд випускових заголовок вийшов таким "Слід у ДОМІ Кобзаря". Начебто, й безневинна заміна ДОЛІ на ДІМ, проте читачеві, певно, не дуже було втямки, про яку хату йдеться. Тож тут подано саме авторський варіант заголовка.
ВідповістиВидалити