Дитячі
враження чомусь нерідко найвиразніші і найстійкіші. Отож іще з дитинства пам'ятаються перші пізнавальні уроки з
історії рідного Радомишля. І досі пригадується, приміром, як одного разу
школярем, перевідуючи однокласника, чи не вперше дістався Микгорода. Мимоволі
дорогою поміж нами зайшла мова про те, що означає ця назва. Мій товариш
виявився досить обізнаним у цьому і розповів,
що Микгород – то колиска нашого міста, бо існувало це поселення ще
задовго до заснування Радомишля. А щодо назви – то пояснював він її просто: город миків. Мики, як
розповідав товариш, – то були такі древні люди, котрі жили на берегах своєї
річки з такою ж назвою – Мика.
Звідки
він те почув, не знаю. Певно, зараз уже й сам не пригадає. Але цю розповідь я
згодом згадував не раз. Тим більше, що, вивчаючи історію рідного краю,
пересвідчився: оповідка та мала цілком
реальне підгрунтя і переходила, як і всі перекази чи легенди, від дідів до
онуків, а від них – знову до нащадків, наступних поколінь…
Отже,
як свідчать літописи, у наших краях десь у VІІ-Х століттях дійсно жило
древлянське покоління під назвою «мичани» («минчани»). Стосовно походження цієї
назви висловлюються різні припущення. Одні дослідники вважають, що походить
вона від річки Мики, тобто мичани – це
ті, що населяють її береги. За іншим поясненням назва і річки, і народу
є похідною від поселення – городища, тобто Микгорода, або, як частіше називають
його в історичних джерелах, — Мичеськ (Мичськ, Мицьк). У зв'язку з
цим виникла версія, що назва міста, як це було узвичаєно в ті часи, утворилась
від імені його засновника, котрим імовірно був ватажок мичан такий собі МИК.
Давньоруські
городи (гради) і поселення дійсно переважно називалися іменами своїх фундаторів
– Київ (Кий), Львів (Лев), Ярославль(Ярослав) тощо. Похідними від конкретних
історичних осіб вважаються і назви ряду сіл на Радомишльщині, названі за
переказами за іменами чи прізвищами сановних людей: Вишевичі (В'ячеслав–Вишеслав), Чудин (Чудін),
Заньки (Занько–Зіновій), Кичкирі (Кочкар). А ще існує переказ, нібито Мичеськ
був заснований котримсь князем – чи то Данилою, чи Дмитрієм. На місці ж
сучасної будівлі Радомишльського лісництва, що на Микгороді, стояв начебто в
давнину княжий терем.
Несподіване
тлумачення цієї версії подають мовознавці. Виявляється, що корінь «міцьк-»,
«мицьк-», який зустрічається в багатьох географічних назвах, зокрема й нашого краю, є похідним від імені
Дмитрій. У давнину воно вживалося у видозміненій формі, як … Мицько. У білорусів,
до речі, й досі зменшено пестливою формою від Дмитра є Міцька.
З
іншого боку – у чехів Мичек, Мичко є старочеським відповідником нашого Миколи.
І якщо зважити на те, що в історіографії згадується древній монастир святого
Миколая, розташований біля Микгорода, це породжує ще одну небезпідставну версію
походження стародавньої назви нашого поселення.
Отож,
не виключено, що саме з якимось древлянським князем, воєводою чи іншою знатною
особою могло бути повя'зане заснування стародавнього
Мичеська-Микгорода.
Досліджуючи
історію древлян, відомий історик М.Костомаров припускав, що їх князівство
складалося з кількох дрібних «областей», кожна з яких мала свого князя.
Древляни, відомо, жили в непрохідних лісах і діставатися крізь нетрі до їхніх
городищ-фортець було нелегко. Тому, певно, й існувала тут така своєрідна
автономія.
Щоправда,
в літописах згадується ім'я лише одного древлянського князя –
легендарного Мала, підступно вбитого княгинею Ольгою. Одначе за Несторовою
«Повістю минулих літ» древляни, пропонуючи Ользі взяти за чоловіка Мала, говорять
їй про «наших добрих князів». Тобто мова йде про кількох, а не про одного Мала,
якого Ольга врешті й обрала для помсти за смерть чоловіка – князя Ігоря,
вбитого бунтівними древлянами.
З
Малом пов'язується заснування сусіднього
Малина. Як бачимо, назва цього міста теж є похідною від імені засновника. Та й
досі вживається подеколи у наших сусідів самоназва «маличі», так само, як з
давніх-давен – кияни, житичі і т.ін.
Стосовно
ж мичан-минчан, то цей корінь зустрічається і в інших топонімах краю: Минини,
Минійки – то стародавні села, заснування яких відносять до праслов'янських часів. Причому, зверніть
увагу, Минійки (Коростишівський район) лежать на Миці, відтак зв'язок з мичанами (минчанами), як
племенем, що заселяє береги Мики, тут безпосередній. А от Минини, що стали
складовою села Леніного, розташовані на Тетереві. Проте належність до мичан
засвідчується так само, хоча Мика вже, здавалося б, у цьому прикладі й ні до
чого. Є ж іще й Миньківка, що взагалі розташована задалеко, але містить у назві
оте ж «мин».
До
речі, поруч з Миньківкою лежать ще два села, назви яких вказують на давність, і
не виключено що всі вони є рештками чогось одного цілого і значного. Маються на
увазі Дітинець (ця назва є тотожною слову «кремль» і означає центральну частину
стародавнього городища-фортеці) і Городчин (кореневий «город» у русів означав
укріплене поселення). Можливо саме до цих меж тяглися землі мичан, бо далі вже
йдуть володіння Мала – земля малинська. Цікаво, що «городи» у древлян вважалися
також центрами передусім землеробства, у селах же переважало мисливство і
скотарство.
Спонукає
до роздумів і цікавий факт з історії згаданих вище Минійок. Десь у ХІV-ХV ст.
це поселення і навколишні землі входили до володінь князів Миничів. Чи то,
бува, не нащадки легендарних миків?
Історія
мичан не залишила нам більш-менш помітних слідів. Втім, як і древлян. Така вже
доля підкорених народів. Відомо ж, що Ольга жорстоко придушила древлянський
бунт і помстилась за смерть судженого.
І, перемігши непокірних древлян,
встановила тут уже свої – полянські,
тобто київські закони. А владарювати на древлянських землях почав ставленик
Києва. Зокрема, син Святослава – Олег, Ольжин онук, який обрав собі під
столицю Вручий (Овруч). Підкорення
древлян поклало початок створенню Руси – могутньої слов'янської держави. Тому назва
«древляни», а відтак, мабуть, й «мичани-минчани», перестала згодом уживатися
взагалі. Оскільки всі стали русичами.
Але
цікаво, що саме за часів Київської Руси з'явилися
в літописах і перші згадки про древній Мичеськ-Микгород.
У
дослідженнях місцевих краєзнавців середини ХХ століття наводяться посилання на
те, що Мичеськ нібито вперше згадується у Галицько-Волинському літописі під
1018 роком. Там ідеться про боротьбу за великокнязівський київський престол між
синами Володимира Святославовича — Святополком, що княжив у Турові, і
новгородським князем Ярославом. Тоді
Святополк, прозваний Окаянним, повів на Київ польське військо на чолі з
королем Болеславом Хоробрим. На деякий
час йому вдалося осісти в Києві. Але невдовзі новгородські дружини Ярослава
Мудрого вигнали Святополка з «матері міст Руських». Тікаючи, польські війська
ледве перебралися через Тетерів біля Мичська, лишаючи в заболочених місцях у заплаві
Мики свої награбовані скарби. Проте історичні джерела факт такої згадки тимчасом
не підтверджують, тож звідки вона виникла, невідомо. Можливо, і є десь якісь
посилання істориків, бо ж на голому місці такі твердження з'явитися не могли.
Натомість
достеменно відомо і доведено, що за Іпатіївським літописом під 1150 роком
Мичеськ згадується з приводу відступу Київського князя Ізяслава перед
Володимирком Галицьким. Володимирко взяв мичан «на щит» (приступом) і зажадав
від них викупу сріблом у такій кількості, що населення віддало навіть прикраси,
які носили жінки.
Мичськ означено
на карті Руси ХІ-ХІІІ ст., складеній М.Грушевським.
Проте
в літописних свідченнях ідеться вже про цілком осідле місто. Тобто, літописна
згадка – то аж ніяк не дата заснування (хоча
саме її узвичаєно брати за точку відліку родоводу населених пунктів, якщо абсолютно конкретних дат про закладку поселення немає). А от коли саме Мичеськ
було насправді засновано, мабуть, точно встановити уже неможливо. Археологічні
дослідження, які проводилися на Микгороді в 1954 році фахівцями Житомирського
краєзнавчого музею, знайдені сліди стародавнього слов'янського поселення віднесли до ІІ-ІV
століть. Пізніше, у сімдесятих роках, група ленінградських археологів, що вела
тут дослідження, датувала викопні сліди стародавнього городища VI-VII
століттями. Точні документальні підтвердження між тим відсутні.
І
навряд, чи вже коли з'являться. Відтак лишили нам у спадок
древні мичани безліч таємниць і загадок.
Газета
«Зоря Полісся», 2 листопада 1994 р.
